У 30-ті роки ХХ століття у Харкові були відкриті Краснобаварська, Москалівська, Основ 'янська та Іванівська насосні станції, а також почали застосовуватися нові методи біологічної очистки стічних вод.
Черговими етапами у розвитку Харківської каналізації стали: відкриття у 1930 році Краснобаварської насосної станції, яка перекачувала стоки на Елізарівські поля фільтрації, у 1932 році - Москалівської насосної станції, та у 1933 році - Основ'янської.
Основ'янська станція була безпосередньо пов'язана із Безлюдівськими очисними спорудами. Також був побудований ряд соматичних мереж і колекторів, що допомогло виконувати прийом і перекачування стічних вод із промислових і густонаселених районів міста.
З 1935 року після відкриття Іванівської насосної станції вирішилася проблема із каналізаційними стоками на житловому масиві Іванівки. Усі стічні води, що утворювалися у цьому районі, стали надходити напірним трубопроводом у Лопанський самопливний колектор.
До початку Великої Вітчизняної війни протяжність мереж каналізації у Харкові склала 206,4 км, а пропускна спроможність очисних споруд 68,9 м³/добу.
Також нагадаємо, що у 1914 році був запущений перший комплекс очисних споруд Головної біостанції, потужністю 8 тисяч м³/добу і протяжністю 48 кілометрів. Саме цю дату прийнято вважати початком історії харківської каналізації.
Довідка. На сьогоднішній день система водовідведення Харкова - повна роздільна, децентралізована. Загальна довжина колекторів - 1492,98 кілометрів, враховуючи тунелі глибокого закладення - 56 кілометрів, напірних трубопроводів - 91 кілометр.
07 листопада 2016, 16:07 Распечатать статью