У Харкові у кінці ХІХ століття стічні води направляли на біологічні ставки, де вирощувалася риба, щоб перевірити на них вірогідну шкоду для людського організму.
До офіційного відкриття міської каналізації в 1914 році, коли був запущений перший комплекс очисних споруд Головної біостанції, стічні води надходили з домоволодінь по трубах до районних (басейнових) колекторів. Далі вони надходили у Головний колектор, і з нього в приймальний резервуар насосної станції, де піддавалися грубому очищенню.
Головний каналізаційний колектор починався біля річки Лопань, проходив по Нетеченській набережній і Греківській вулиці, в кінці якої, у самій низинній частині міста, була розташована насосна станція.
Насосна станція на Греківській мала 5 центробіжних насосів продуктивністю 780 м³/год і скидний трубопровід. Стічні води за двома напірними трубопроводоми довжиною понад 2,5 км, покладеними у спеціально відчуженої смузі шириною 125 м, надходили на біологічну станцію очистки вод, розташовану у урочищі сипучих пісків, яку образно називали «Сахарою».
Для перевірки ступеня очищення стічних вод після біофільтрів їх направляли на біологічні ставки, де вирощували рибу. Якщо за 2-3 дня ніяких змін в життєдіяльності «життєвих показників» не виявилося, то, як вважали, очищення досягло потрібного ступеня і нешкідливо для людського організму.
Також нагадаємо, що в 1974 році КП «Харківводоканал» запустило найпотужніші очисні споруди в Україні.
31 жовтня 2016, 15:56 Распечатать статью