«Щороку в ці святкові дні згадую той час, коли, відслуживши в армії, переїхав з Житомирської області, де народився, до Харкова до дядька Андрія Васильовича. Спочатку влаштувався водієм на «Швидку медичну допомогу», згодом працював на автобазі і об'їздив практично всю країну . На КП «Харківводоканал» працюю з 1983 року і вдячний долі за те, що вона звела мене з цим підприємством і прекрасними людьми, які тут трудяться», - розповідає Володимир Руденко.

- Володимире Петровичу, працювати стільки років на одному підприємстві не кожному судилося. У чому Ваш секрет?

- Скажу, так би мовити, з висоти своїх років - кожен день виходжу на роботу з хорошим настроєм, а це багато про що говорить. Тут у мене чимало справжніх друзів, зокрема - Олександр Гришко та Віктор Хомин. А ще в колективі панує дружелюбність і взаєморозуміння, чуйне керівництво комплексу на чолі з Олександром Власенко завжди надає повне сприяння та підтримку. Тому з поставленими завданнями, якими б складними вони не були, завжди чітко справляємося. Ось і весь секрет.

- За роки роботи на підприємстві вдалося підготувати гідну водійську зміну?

- Безумовно. Завжди із задоволенням передаю свій досвід молодим водіям, підказую як краще вчинити в тій чи іншій ситуації. І дуже приємно чути, коли говорять, мовляв, моїм наставником був Володимир Руденко. Для мене це найвища нагорода.

- Ви в перших рядах брали участь у ліквідації Чорнобильської аварії. Що пригадується в першу чергу?

- Як відомо, 26 квітня 1986 року сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія на Чорнобильській АЕС. А вже 29 квітня разом з першими загонами я брав участь у ліквідації наслідків цієї катастрофи. Звичайно ж, ми в ті дні не замислювалися ні про своє здоров'я, ні про подальше життя. Знали тільки одне - треба в найкоротші терміни якомога швидше впоратися зі зловісною загрозою, яка нависла, не тільки над Україною, а й багатьма світовими державами.

Пізніше довелося брати участь і в ліквідаціях менш глобальних, але також небезпечних аварій. Це і техногенна аварія на Диканівських очисних спорудах. Тоді разом з товаришами довелося цілодобово ліквідовувати наслідки і налагоджувати нормальну роботу цієї станції. І з цим відповідальним і складним завданням впоралися.

Пригадується і поїздка на початку 2000-х років в Закарпаття. Внаслідок повені в ряді населених пунктів сталося затоплення колодязів, які перебували майже в кожній садибі. На вулиці була велика вологість, і доводилося виконувати дуже великий обсяг роботи по відкачці води з колодязів і їх очищенню. Пізно ввечері з товаришами з ділянки надзвичайних ситуацій підприємства буквально падали з ніг, але вже вранці знову продовжували працювати. І так трудилися протягом місяця до тих пір, поки повністю не ліквідували наслідки повені.

Ну, і не можу не розповісти ще про одне відрядження. Влітку 2014 року в Слов'янську взяли участь у відновленні місцевої каналізаційної насосної станції. Ще недавно мирне і затишне місто було частково зруйновано, серйозно постраждала і насосна каналізаційна станція. Літо було спекотне, але ми, як завжди, дружно взялися за справу, капітально відремонтували станцію, і вона знову була введена в експлуатацію...

- Володимире Петровичу, зрозуміло, що у Вас завжди вистачає роботи. А чим захоплюєтеся у вільний час?

- Як відомо, його на все не вистачає, але коли вдається, то з задоволенням вирушаю з дітьми та онуками на нічну риболовлю. Такі заходи дуже подобаються і, якщо навіть нічого не спіймаємо, то прекрасні емоції і настрій гарантовано. А ще подобається займатися садівництвом і вирощуванням квітів. Ці заняття у мене, можна сказати, для душі. І ще одне - обов'язково раз на рік вирушаю на Житомирщину в рідну Мовчанівку. Разом з родичами і друзями згадуємо дитинство і юність, а цей період, як відомо, найпрекрасніший в житті людини.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло