Про таких людей сусіди та друзі по роботі з гордістю і повагою говорять, що у нього, мовляв, «золоті руки». Про що його не попросиш, за що не візьметься - все зробить як треба. Цими словами можна сміливо охарактеризувати і електрогазозварника 5-го розряду дільниці Київського району управління з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем комунального підприємства «Харківводоканал» Володимира Іванова. За багато десятиліть трудової діяльності він змінив чимало професій і всюди залишив про себе найкращі спогади тим, хто поруч з ним працював. Жодного разу не підвів, успішно виконував свої обов'язки, допомагав і виховував молодь. Зараз Володимир Ілліч ось уже десять років працює електрогазозварником на підприємстві, і досить швидко завоював авторитет і повагу в трудовому колективі.
«Любити працю, осмислено та творчо підходити до дорученої справи з дитинства привчили мене батьки - Марія Володимирівна і Ілля Андрійович. Жили ми в Одеській області, мама працювала вчителем молодших класів, а батько - бригадиром тракторної бригади в місцевому сільгосппідприємстві. Вільного часу у них було мало, домашнє господарство - велике, тому ми з братом Ігорем у всьому їм допомагали. Тут же я закінчив восьмирічку і вирішив вивчитися на фельдшера. Вступив до Одеського медичного училища №3, а після його закінчення трохи попрацював в одному з сільських фельдшерсько-акушерських пунктів. Потім мене призвали в армію, служив в Харківському вищому військовому училищі тилу. Дослужився я до звання прапорщика медичної служби, а потім потрапив під скорочення», - розповідає Володимир Іванов.
- Чи не було бажання повернутися додому в Одеську область?
- Я вже звик до Харкова, прекрасного та затишного міста, а тому вирішив залишитися тут. Довелося попрацювати на різних підприємствах, освоїв кілька нових спеціальностей. Наприклад, працював і комбайнером в агрофірмі «Сади України». А взагалі до техніки мене привчив ще батько, і я був частим гостем на машинно-тракторному парку. Ось якщо комусь необхідна допомога в ремонті автомобіля, то із задоволенням беруся за справу. Загалом, завжди намагаюся осягнути для себе щось нове, корисне.
- Володимире Іллічу, напевно, Ви згодні з тим, що вчитися ніколи не пізно?
- Абсолютно вірно. Зокрема, свого часу закінчив курси електрогазозварників, і ця спеціальність дуже стала в нагоді мені, коли в 2011 році влаштувався на КП «Харківводоканал». Як говоритися, в зону уваги нашого підрозділу входило обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання в будинках селища П'ятихатки Київського району. Роботи вистачало з надлишком, ось тут і знадобилися професійні навички різних професій. А ще завжди прислухався до ділових порад досвідченого майстра Олександра Усова, тому ситуація завжди була під контролем.
Зараз працюю під керівництвом ще одного досвідченого виробничника - майстра Вікторії Сущенко. Наш підрозділ працює на Північній Салтівці, намагаємося зробити все можливе, щоб послуги водопостачання та водовідведення надавались харків'янам безперебійно і в повній мірі. У нас прекрасний трудовий колектив, в якому панує дружня атмосфера і взаєморозуміння.
- Скажіть, а чи вдається побувати на малій батьківщині?
- По можливості, намагаюся періодично відвідувати брата, який живе в Одеській області в місті Арциз. Також обов'язково навідуємося і в рідне село Спаське, де пройшло наше безтурботне і цікаве дитинство.
- Скоро Новий рік. Володимире Іллічу, як плануєте його зустріти?
- Як завжди - в сімейному колі. Якщо дозволить погода, то вирушимо на дачу. Під дзвін келихів з шампанським побажаємо один одному здоров'я, щастя, здійснення всіх бажань. А ще дуже хочеться, щоб в Україні настав довгоочікуваний мир.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло