Кожна людина все своє життя пам'ятає місця, де пройшло його дитинство, де залишилася його мала батьківщина. Про це часто згадує і слюсар-сантехнік КП «Харківводоканал» Віктор Лиман. Народився він у селі Червоноармійське Друге Вовчанського району. Його батько, Іван Маркович, і мати, Галина Овсіївна, працювали в місцевому колгоспі, як то кажуть, від зорі до зорі. Тому Віктор Іванович, як і більшість його однолітків, допомагав батькам по господарству, а у вільний час ганяв футбольний м'яч або вирушав з вудкою на ставок. Тут же він закінчив і восьмирічну школу. А потім, як і багато його друзів, поїхав до Харкова і вступив в професійно-технічне училище №18, де і отримав професію зварювальника. В той час ця спеціальність була дуже затребувана і цінувалася на виробництві. Після закінчення училища Віктора направили працювати на Харківський завод залізобетонних конструкцій №5. Ось так, здавалося б, прозаїчно і почалося його трудове життя.
«У ті роки завод залізобетонних конструкцій був солідним і великим підприємством. Тут виготовлялися залізобетонні вироби, які використовувалися для будівництва промислових об'єктів, а також житлових будинків. Зокрема, залізобетонні конструкції застосовувалися і при будівництві 24-поверхового житлового будинку в місті Харкові. Тому, звичайно, тут працювали справжні професіонали своєї справи. Ось в такий трудовий колектив я і потрапив після закінчення училища. Молодих зварників тут навчали робити все на совість, і ніяких поблажок нікому не було. У той же час відчувалося, що досвідчені працівники ставляться до молоді, скажімо так, з повагою. Ми в основному виготовляли металеву арматуру для залізобетонних конструкцій. І ось так я день за днем, рік за роком, навчався цьому важливому ремеслу. В кінцевому підсумку, на цьому підприємстві я і відпрацював більше 15 років», - розповідає Віктор Лиман.
- Словом, Вікторе Івановичу, на цьому заводі Ви стали високопрофесійним зварювальником. І де Ви продовжили працювати?
- Наступним моїм робочим місцем стала житлово-експлуатаційна контора №73. Тут я працював зварником, і хоча специфіка була іншою, але досить швидко «перебудувався» і трудився нарівні з іншими. При цьому освоїв і слюсарну справу, допомагав товаришам. Все це мені стало в нагоді, коли перейшов працювати в ЖЕК №114. Вакансії зварника там не виявилося, а тому влаштувався слюсарем-сантехніком. Повинен сказати, що мене з дитинства тягнуло до техніки, до її ремонту. Це теж стало в нагоді на новому робочому місці. Тут же я познайомився з майстром Анатолієм Кравченко, який став для мене справжнім прикладом в житті та праці.
- А потім прийшов час реорганізації житлово-комунального господарства. Чому Ви вирішили продовжити трудову діяльність на КП «Харківводоканал»?
- В першу чергу, таке рішення прийняв мій товариш Анатолій Кравченко, і порадившись з ним, я теж зробив вибір на користь цього підприємства. Ось так і стали працювати на ділянці Московського району внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання. Звичайно ж, в той час виникали певні проблеми з матеріалами для проведення необхідних ремонтів. Ось тут і допомагала, так би мовити, кмітливість і винахідливість. Тому в житлові будинки, які знаходилися в зоні нашого обслуговування, безперебійно подавалася питна вода. Не обходилося і без аварійних ситуацій на внутрішньобудинкових системах, але ми вчасно їх ліквідовували. Обсяг робіт збільшився, коли до нас додалися і внутрішньобудинкові системи водовідведення. Зараз наша бригада обслуговує близько 60 житлових будинків. В колективі працюють досвідчені і високопрофесійні майстри. Мене тішить і те, що ось уже чотири роки разом зі мною працює і син Руслан. Він уже багато чому навчився, і працює нарівні з усіма.
- Вікторе Івановичу, Ви вже 25 років працюєте в житлово-комунальному господарстві. Чи не шкодуєте про те, що свого часу зробили такий вибір?
- На кожному робочому місці я звик працювати з повною віддачею і виконувати поставлені завдання. До того ж завжди з повагою ставлюся до товаришів, в разі необхідності надаю їм допомогу. Так було і на заводі, і на КП «Харківводоканал». Нітрохи не шкодую про те, що перейшов працювати на це підприємство.
- Скажіть, а як Ви відпочиваєте від напружених робочих буднів?
- Разом з дружиною Ніною намагаємося якомога більше приділити уваги онукам - старшому Тимуру і молодшому Володі. Зокрема, з Володею, коли випадає можливість, то з задоволенням вирушаємо на риболовлю. У нього до цього заняття є певні здібності, і я намагаюся відкрити йому нові рибальські секрети.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло