У тому, що харків'яни дуже допитливі, щиро переконана провідний хімік лабораторії санітарно-епідеміологічного контролю КП «Харківводоканал» Тетяна Троценко, адже знайомі і малознайомі люди до неї часто звертаються з питанням про якість питної води, що тече з крана. А кому, як не їй, відповідати на це питання?! Справа в тому, що Тетяна Владиславівна вже 25 років працює в лабораторії, а тому, звичайно ж, їй добре відомо про якість харківської водопровідної води. Слава Богу, червоніти не доводиться: у фізико-хімічному відділі контроль якості води фахівцями здійснюється по дуже багатьом параметрам, і за всі 25 років ці параметри істотно не порушувалися і залишаються в нормі. І в цьому заслуга всього трудового колективу КП «Харківводоканал».
«Звичайно ж, в шкільні роки я не думала про те, що буду працювати на цьому підприємстві. Говорили, що у мене творча жилка, адже недарма батьки віддали мене в Харківську дитячу музичну школу №1 імені Людвіга Бетховена по класу рояля. До речі, мій брат Сергій навчався в Харківській дитячій художній школі імені Іллі Рєпіна, і я, іноді, зізнаюся, мріяла про те, щоб помінятися з ним місцями. Але життя розсудило інакше. Після закінчення школи зібралася велика сімейна рада, і батько з матір'ю порадили вступати до Національного фармацевтичного університету на спеціальність «фармація». Я не відмовилася, і через кілька років вийшла звідти дипломованим фахівцем», - розповідає Тетяна Троценко.
- Скажіть, Тетяно Владиславівно, як далі склалася Ваша доля?
- Справа в тому, що мої батьки, Владислав Васильович і Валентина Василівна, працювали на КП «Харківводоканал». Вони багато розповідали про трудовий колектив підприємства, його справах і звершеннях. Тоді я і зрозуміла, що там працюють чудові та доброзичливі люди. Тому після закінчення вузу я і звернулася до відділу кадрів. Мені запропонували посаду техніка-лаборанта в лабораторії санітарно-епідеміологічного контролю. Я по натурі терпляча, подобається докопуватися, як то кажуть, до істини і брати відповідальність за свої рішення. А ще вагому роль в моєму професійному становленні відіграли завідувач лабораторією Юрій Володимирович Політанський і колеги - Юрій Всеволодович Булгаков, Тетяна Василівна Кассай і Павлина Михайлівна Леус. Тому я досить швидко адаптувалася на робочому місці і стала частинкою цього чудового колективу.
- Напевно, і в роботі все виходить як треба?
- Безумовно. З перших днів роботи намагалася постійно підвищувати професійну майстерність та знання, вчилася творчо підходити до справи, а в разі необхідності радилася з більш досвідченими колегами. Згодом вже і сама допомагала освоїтися молодим фахівцям, підказувала, як краще зробити той чи інший аналіз. Наснаги додає і те, що працюємо в прекрасному і дружному колективі, якому до снаги впоратися з самими відповідальними завданнями. Також хочу відзначити і те, що для чіткої та якісної роботи співробітників багато зусиль докладають начальник фізико-хімічного відділу Світлана Атрощенко і начальник лабораторії Володимир Міщанчук.
- Тетяно Владиславівно, судячи з усього, Ви активна та цілеспрямована жінка. Напевно, у Вас є і чимало захоплень?
- Звичайно ж, їх вистачає, але іноді просто не вистачає часу. Проте, коли вдається викроїти годинку-другу, із задоволенням займаюся вишиванням, якому мене навчили ще в дитинстві мої рідні тітки. Намагаюся не тільки вишивати традиційною технікою, а й осягати щось нове. Наприклад, з моєю подругою Тетяною Чорною вчуся старовинній техніці вишивання сорочок. Це дуже захоплююче заняття, яке мені приносить задоволення та душевний спокій. А ще люблю читати і відвідувати театри. Але, повторюся, коли виходить знайти вільний час.
- У Вас в альбомі багато фотографій з собаками і кішками...
- Дійсно, мені з дитинства подобаються ці милі тварини. Батьки також йшли мені назустріч, і вже в початкових шкільних класах у мене була своя собака. А зараз у нас живуть два золотистих ретривера Шон і Айк, а також кішка Клякса, яку підібрала на вулиці моя донька Дарія. А взагалі, якщо б були відповідні умови, то чотирилапих друзів у нас в сім'ї було б набагато більше.
- Напевно, Ви не з тих, хто пройде повз бездомного собаченятка або кошеня?
- Це дійсно так. І коли трапляються такі ситуації, то намагаюся разом з однодумцями, яких досить багато в нашому місті, допомогти цим беззахисним істотам.
- Тетяно Владиславівно, у Вас є заповітна мрія?
- І не одна. По-перше, дуже хочу, щоб у доньки Дарії в житті все склалося якнайкраще. Вона - творча особистість, закінчила Харківську дитячу художню школу імені Іллі Рєпіна і зараз вчиться у вузі. І, звичайно ж, дуже хочеться помандрувати по світу. І якщо це вийде, то спочатку обов'язково вирушу в Норвегію - країну захоплюючої історії і мужніх людей.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло