Один стародавній китайський філософ якось сказав, що справжня робота - це сплав вогню душі та сімейних традицій. З цим цілком згоден і автослюсар КП «Харківводоканал» Олександр Коновалов. При цьому він обов'язково згадує свого дідуся Сергія Павловича, який в роки Другої світової війни проїхав вогняні фронтові дороги та мужньо виконував бойові завдання командування. У різні важкі ситуації потрапляв бувалий воїн, але завжди виходив з них з честю. І була величезна радість в сім'ї, коли він з бойовими нагородами на потертій гімнастерці повернувся з перемогою. А маленькому Анатолію, батькові Олександра Коновалова, він потім сказав, мовляв, приймай тепер у мене «баранку» і рухайся тільки вперед і вперед. Так воно і вийшло - Анатолій Петрович вивчився та пропрацював водієм все своє трудове життя. А потім настав час і його сина, Олександра, який з дев'яти років серйозно захопився автосправою, займався в автоклубі Харківського обласного Палацу піонерів.
«Я з великим захопленням і інтересом відвідував заняття в автоклубі. Керував ним досвідчений педагог і організатор, майор у відставці Євген Володимирович Андрющенко. Спочатку ми «на зубок» вивчили теорію автосправи, а потім почалися і практичні заняття. Незважаючи на суворий характер, Євген Володимирович знаходив і теплі слова для своїх вихованців. Мені він говорив, мовляв, у тебе, Сашко, хороші задатки, і з тебе вийде справжній водій. І він потрапив, як кажуть, «прямо в яблучко». Згодом ми з друзями по автоклубу стали брати участь у змаганнях серед школярів на призи журналу «За кермом». Побували в багатьох містах країни - Тбілісі, Кишиневі, Алма-Аті, а в Таллінні я вже був капітаном команди. Найвищим нашим досягненням став виграш срібних медалей цього престижного чемпіонату, в яких змагалися кращі автоклуби країни», - розповідає Олександр Коновалов.
- А потім, Олександре Анатолійовичу, настав час попрощатися з автоклубом. Що ж далі?
- Я ще в шкільні роки зробив професійний вибір, а тому вступив до Харківського автотранспортного технікуму. Навчання давалося мені досить легко, але завжди намагався осягнути щось для себе нове, багато читав спеціальної літератури, а іноді і залишався після занять, щоб порадитися з викладачами з того чи іншого питання. Потім в навчанні була перерва на службу в армії. Служив я водієм в Казахстані, а після демобілізації довчився в технікумі і став дипломованим фахівцем з ремонту та технічного обслуговування автомобілів. Незабаром влаштувався автослюсарем 3-го розряду в автобусний парк №4 і вже на практиці використовував набуті знання. Робота подобалася, колектив підібрався досвідчений, а тому швидко увійшов в курс справи.
- Напевно, маючи за плечима багатий життєвий досвід, Ви відразу влилися і в дружній і згуртований колектив КП «Харківводоканал»?
- Чесно кажучи, про підприємство я знав не з чуток. Тут довгий час працювала моя мама Інна Михайлівна, яка багато розповідала про нього. Тому з перших днів роботи в автомайстерні приступив до сумлінного виконання своїх обов'язків по ремонту спецтехніки та автотранспорту. У разі виробничої необхідності звертався за допомогою до керівництва - Валерія Вікторовича Косих і Олександра Михайловича Власенка, які завжди йшли назустріч.
- Олександре Анатолійовичу, Вам доводиться працювати в напруженому ритмі, адже автотранспорт може вийти з ладу в самий невідповідний час. Як вдається з цим впоратися?
- Почну з того, що працівники авторемонтної майстерні докладають всіх зусиль для того, щоб своєчасно та якісно проводити огляди спецтехніки та автотранспорту. У разі виникнення необхідності проводимо ремонтні роботи, а тому вдається уникати несправностей під час роботи спецтехніки або автотранспорту. До того ж на підприємстві працюють висококваліфіковані та досвідчені водії та машиністи, які, так би мовити, тримають ситуацію під контролем. Позитивним фактором є і той, що керівництво підприємства постійно націлене на оновлення і модернізацію машинно-тракторного парку.
- Через кілька днів буде відзначатися День автомобіліста. Що пригадується в першу чергу?
- Пригадується багато, але є і особливо пам'ятні моменти. Зокрема, я вже в 16 років отримав право керувати легковим автомобілем в присутності дорослих. Перша така поїздка запам'яталася на все життя. А через два роки став вже повноцінним власником водійських прав. Звичайно ж, не забувається і мій перший «всюдихід» - автомобіль ЗАЗ-968 або «Запорожець». З ним ми успішно подолали чимало доріг та автомагістралей. Користуючись нагодою, напередодні свята - Дня автомобіліста, я щиро вітаю своїх колег і бажаю великих успіхів у житті і в роботі.
- Олександре Анатолійовичу, в Вашій родині вже склалася добра традиція - передавати водійський досвід з покоління в покоління. Чи не порушуєте її?
- Ні в якому разі. Свій досвід передаю доньці Ользі, у якій хороші навички управління та водіння автомобілем. Але є у мене і внук Артур, якому виповнилося два рочки. Він уже з великим інтересом проводить час «в компанії» іграшкових машинок і коли підросте, то обов'язково і його навчу водійській справі.
- Словом, Ваша робота давно вже стала улюбленою справою. А які ще захоплення?
- Їх також чимало. Одне з них - полювання. Свого часу у нас був найбільший мисливський колектив на Харківщині. У ньому було понад 1000 любителів і професіоналів цієї справи. І ось коли проводилися загальні збори, то доводилося орендувати цілий Палац культури залізничників, щоб всі могли вміститися. Але року потихеньку беруть своє, і зараз віддаю перевагу «тихому полюванню» та риболовлі. І, звичайно ж, з великим задоволенням всією сім'єю працюємо на дачі. Це і є справжня насолода та справжній відпочинок.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло