Довгі холодні вечори магічно діють на людину: пробуджують далекі спогади про шкільні роки, юність, про ті творчі та трудові звершення, чого вдалося досягти на тривалому життєвому шляху. Ось і провідний інженер КП «Харківводоканал» Микола Колобов вважає, що такі спогади допомагають з оптимізмом дивитися в майбутнє. Пригадується, як у 1975 році він отримав диплом про закінчення Харківського інженерно-будівельного інституту за спеціальністю водопостачання та каналізаційне господарство. На той час Микола Миколайович уже працював інженером в Харківському проектному інституті «Водоканалпроект». Ось тоді перед колективом відкрилися масштабні та перспективні наукові можливості для реалізації свого потенціалу. Молодий фахівець з колегами в якості проектувальника брав активну участь у розробках високоефективних систем водопостачання. Це і харківський магістральний водовід, а також системи та об'єкти водопостачання Запоріжжя, Донбасу, Маріуполя, Лисичанська та інших. Роздуми про ті напружені, але разом із тим цікаві дні досі зігрівають серце, наповнюють його гармонією та оптимізмом.
«З дитячих років мені особливо запам'яталися розповіді батька про ті грізні та трагічні випробування, які випали як на його долю, так і на долю всього народу під час Другої світової війни. В один із днів, коли батько, разом з бойовими товаришами, охороняв велике виробниче підприємство, трапився наліт фашистської авіації. Ось тоді він отримав важке поранення і його відрядили до госпіталю. Там досвідчений хірург зробив складну операцію на нозі та порадив йому ніколи не палити. Ця порада і допомогла батькові одужати. До речі, незабаром той госпіталь захопили фашисти і розстріляли всіх поранених і медперсонал... Мені здається, що саме від моїх батьків мені не тільки передалася любов до життя, але й до праці. У школі я вчився старанно, особливо мені до душі були точні науки. Це і визначило мій життєвий і трудовий шлях», - розповідає Микола Колобов.
- Миколо Миколайовичу, а як склалася Ваша подальша біографія після закінчення школи?
- Тоді я і не думав про вступ до інституту. Треба було допомагати рідним, а тому я пішов працювати на харківський завод «ФЕД». Тут я освоїв дві спеціальності - токаря і слюсаря. Відпрацювавши три роки на заводі, я був призваний у збройні сили. Тут я придбав ще одну спеціальність - радіорелейника. А потім я знову повернувся до мирного життя.
- Скажіть, коли у Вас з'явилося бажання вчитися у вузі?
- Річ ось яка. Я працював в різних організаціях, іноді у мене виникали оригінальні ідеї, але для того, щоб їх реалізувати, мені явно не вистачало необхідних спеціальних знань. Ось тоді я і вирішив вступити на вечірнє відділення Харківського інженерно-будівельного інституту на спеціальність «Водопостачання та каналізація». Я старанно вчився, консультувався з викладачами, а ще ґрунтовно аналізував спеціальні наукові статті.
- Миколо Миколайовичу, навчання у вищому закладі допомогло Вам реалізувати творчий потенціал?
- Безумовно. У 1969 році я був прийнятий на роботу інженером в Харківський проектний інститут «Водоканалпроект». Як я вже розповідав, саме на новому робочому місці мені вдалося втілити в життя багато необхідних для комунального господарства цікавих, творчих проектів. Ну, а потім ситуація в інституті змінилася, багато проектів відклали в довгу шухляду, і колектив почав поступово розпадатися. Мені теж довелося шукати нове місце роботи.
- І де ж Ви знайшли застосування своїм здібностям і знанням?
- У 1997 році дізнався, що в ТВО «Харківкомунпромвод» потрібні фахівці в відділ збуту. Мені запропонували посаду інженера. В обов'язки входив контроль за споживанням води на промислових підприємствах Харкова. Різні виникали ситуації, але при цьому ми зі споживачами завжди знаходили порозуміння. А згодом на підприємстві виникла гостра необхідність оптимізувати процес подачі питної води харків'янам. Іншими словами треба було відрегулювати чітку роботу водопровідних станцій з подальшою подачею води по міських водоводах городянам. Ось мене і залучили до вирішення цього важливого завдання в технічний відділ. Тут також існує своя певна специфіка, а тому разом з колегами довелося докласти чимало зусиль і знань, щоб вирішити це важливе питання.
Зараз я працюю провідним інженером в групі перспективного розвитку управління інженерно-технічного розвитку. Фахівці групи детально аналізують роботу системи міського водопостачання і вносять ефективні пропозиції щодо її реконструкції та подальшого розвитку відповідно до наміченої забудови міських територій. У технічних пропозиціях визначаємо, як то кажуть, вузькі місця в пропускній здатності мереж водопостачання, водогонів і пропонуємо їх усунення з найменшими витратами. Також рекомендуємо проведення заходів, спрямованих на раціональне використання електроенергії, яку споживають насосні станції. Беремо активну участь і розробляємо технічні пропозиції щодо належного водопостачання важливих новобудов. Словом, визначаємо перспективний напрямок розвитку системи водопостачання відповідно до чинного генплану міста Харкова до 2031 року.
- Миколо Миколайовичу, з Вашою роботою все зрозуміло. А ось чим Ви займаєтеся у вільний час? Які захоплення?
- Знаєте, захоплення у мене різнопланові. Ось, наприклад, дуже подобається вирощувати виноград. Справа в тому, що я живу в приватному секторі, і це дозволяє мені займатися улюбленою справою, не виходячи з дому. Здавалося б, ця наука не така вже й складна, але на ділі виходить інакше. Щоб виростити смачні і бурштинові виноградні грона, треба докласти чимало сил і вміння. Багато прочитав відповідної літератури, вислухав чимало порад досвідчених виноградарів і тільки після цього зумів досягти певної майстерності.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло