За його спогадами, трудівники транспортного цеху зустріли новачка дружелюбно, а в разі необхідності допомагали не тільки порадою, а й ділом. Тому працювалося завжди з настроєм і задоволенням.

Особливо запам'яталася і перша зустріч з Генеральним директором підприємства Валерієм Альбертовичем Петросовим. В той день Валерій Альбертович, користуючись невеликою паузою від надзвичайно насиченого робочого графіку, запросив машиністів екскаватора до себе в кабінет. І відразу ж серйозно запитав, мовляв, чи у всіх все гаразд з житлом. Всі присутні ствердно відповіли, і розмова перейшла, як то кажуть, в душевне русло. Такі зустрічі з В.А. Петросовим відбувалися регулярно, а житлове питання завжди ставилося на перше місце. І якщо у когось із машиністів, яких, до речі, Валерій Альбертович ласкаво називав «мої танкісти», виникали труднощі з житлом, то вони дуже оперативно вирішувалися. Для цього, як стало згодом відомо, були задіяні всі мислимі та немислимі резерви.

«Звичайно ж, завжди з теплотою згадую Валерія Альбертовича Петросова. Це була людина, яка глибоко переживала за справу і була яскравим прикладом для наслідування. Приємно і те, що на підприємстві завжди працювали і працюють чуйні керівники, які роблять багато для його подальшого розвитку», - розповідає Віктор Коломієць.

- Вікторе Григоровичу, а чому Ви обрали саме цю відповідальну професію, адже в той час хлопчаки мріяли стати, наприклад, військовими?

- Почну з того, що народився я в Богодухівському районі, в селі Губарівка. Мій батько, Григорій Степанович, працював водієм автобуса на місцевому елеваторі, а тому при нагоді завжди брав мене з собою в поїздки. Також я міг годинами безперервно дивитися, як працює в полі техніка, проводяться посівні і збиральні роботи. Все це заворожувало та справляло на мене неабияке враження. Тому я твердо вирішив вивчитися на тракториста-машиніста широкого профілю в Богодухівському СПТУ №1. Тут старанно освоював спеціальні дисципліни, багато читав літератури, навчався у досвідчених викладачів. До речі, це дуже мені знадобилося в житті. Після закінчення училища трохи попрацював механізатором в Губарівці, в колгоспі «Червоний Промінь». А потім була служба в армії.

- Напевно, і тут є, що пригадати?

- А як же. Коли служив під Москвою в навчальному підрозділі протиповітряної оборони, то командиром взводу був мій земляк Сергій. Так ось він і сказав мені, мовляв, давай я тебе тут прилаштую, і столицю подивишся, і служба хороша - обов'язково сподобається. Я подумав і ... не погодився, а попросив відправити куди-небудь подалі, познайомитися з просторами неосяжної країни. Ну і познайомився, як не можна краще, адже служив на Далекому Сході. До речі, харчувалися ми в їдальні будівельників, яка була в 6 кілометрах від нашої частини. Ось і виходить, що десь рік ми провели тільки в походах в їдальню. До речі, в армії я освоїв спеціальність по обслуговуванню і ремонту холодильного обладнання, а тому після демобілізації деякий час попрацював холодильщиком в Богодухові, а потім електромонтером в Харківському метрополітені.

- Але, десь в глибині душі, напевно, невблаганно тягнуло до техніки?

- Так воно і було насправді. Від знайомих почув, що на КП «Харківводоканал» потрібні машиністи екскаватора. Ось я і відгукнувся на цю пропозицію. Техніка дісталася мені старенька, але нічого страшного - незабаром екскаватор був на ходу і я старанно виконував свою роботу.

- Вікторе Григоровичу, напевно, і про той час у Вас є цікава історія?

- Безумовно. Справа в тому, що тоді зі спецтехнікою та механізмами на підприємстві було складно. Але завдання звикли виконувати якісно і своєчасно, а тому незважаючи ні на люту холоднечу, ні на сильно промерзлу землю старанно працювали. До того ж, не вистачало спеціальних боксів для техніки, а тому її ремонтували під відкритим небом. Тим не менш, це був цікавий час, який нас загартував і зробив майстрами своєї професії.

- Зараз, напевно, ситуація істотно змінилася?

- Так, на підприємстві в необхідній кількості оновлюється машинно-тракторний парк, що дає можливість ефективно проводити спеціалізовані роботи та ремонти мереж. Також важливо і те, що праця працівників гідно оцінюється, а в колективі панує повне взаєморозуміння. Все це в комплексі і дозволяє успішно справлятися з поставленими завданнями.

- За час роботи на підприємстві Ви допомогли досконально освоїти цю важливу професію багатьом молодим працівникам. Чи продовжуєте займатися наставництвом?

- Звичайно. А особливо приємно бачити, як у хлопців по-справжньому горять очі, коли вони займаються своєю справою. Ось тут би хотілося відзначити Юрія Паладія та Дениса Лагошу. І, звичайно ж, інженера з експлуатації - Анастасію Перепелицю, яка зразково виконує свої відповідальні службові обов'язки.

- До речі, Віктор Григорович, а чи є у Вас своя історія про цікаво проведене дозвілля?

- Знаєте, з дитинства захоплююся риболовлею. З цим хобі у мене пов'язано чимало історій, але найцікавіша трапилася тоді, коли у мене клюнув трьохкілограмовий білий амур. Рибалки зі стажем прекрасно знають, що це дуже сильна риба і витягнути її дуже непросто. Проте, мені це вдалося і з цього приводу влаштували сімейну святкову вечерю. Хоча, це у вільний час можу дозволити собі сходити на риболовлю, а в основному в Губарівці разом з дружиною Оленою із задоволенням працюємо в городі і саду. А коли настає вечір, то милуємося прекрасними трояндами, якими з великою душею займається Олена.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло