Учора, 27 серпня, в інформаційно-виставковому центрі «Бузок», розташованому в Харківському оперному театрі, відбулося відкриття персональної фотовиставки Анатолія Верясова. Харківський фотохудожник, який працює машиністом підкачуючих насосних станцій КП «Харківводоканал», презентував на суд поціновувачів мистецтва свої творчі роботи з циклу «Споглядання» (прогулянки з фотокамерою). Назва ємна, цілеспрямована, яка засвідчила своєрідний творчий підхід до, здавалося б, звичайних мальовничих куточків рідної Слобожанщини.
«Відвідувачі виставки мене запитують, мовляв, а де знаходиться така краса? І ще з більшим подивом чують мою відповідь - всі ці пейзажі зовсім поруч, навколо нас, тільки ми, на жаль, за щоденною суєтою часто не помічаємо чудову природу нашого краю. Зокрема, на виставці представлені фотороботи, зроблені в основному в селищах Рогань і Докучаєвське, в околицях села Огурцово Вовчанського району. Ще раніше мої роботи були репрезентовані в спеціалізованих фотожурналах і знайшли позитивні відгуки», - розповідає Анатолій Верясов.
- Анатолію Миколайовичу, розкажіть, з чого почався Ваш творчий шлях в прекрасний світ мистецтва?
- Почну з того, що народився я в південному місті Баку, куди мої батьки переїхали в складні для країни тридцяті роки минулого століття. Запам'яталося це місто своїми гучними східними базарами, незвичайною архітектурою вулиць і площ, мечетями, а головне доброзичливими і завжди готовими прийти на допомогу людьми. Там же я закінчив Бакинське художнє училище за спеціальністю «Викладач креслення і малювання». Свою освіту я продовжив на Слобожанщині, в Харківському художньо-промисловому інституті. Навчався на факультеті «Інтер'єр та обладнання», де викладали відомі в місті педагоги. Ось тут я безпосередньо зустрівся з чарівним світом мистецтва.
- Після закінчення вузу Ви почали працювати за фахом?
- Як і багато інших випускники інституту, я почав працювати в Харківському промислово-художньому комбінаті. Поле діяльності було надзвичайно широким, адже ми займалися художнім оформленням музеїв, інститутів і шкіл, створювали вітражі, словом, робота була до душі. Але на початку 90-х років минулого століття, як то кажуть, закінчилася ідилія, і настали досить складні часи. Не втримався на плаву і наш комбінат. Тому якийсь час, як кажуть в творчому середовищі, я попрацював «на вільних хлібах», щоб забезпечувати свою сім'ю.
- Але так не могло тривати довго?
- Безумовно. В один з осінніх днів 1992 року я зустрів Миколу Воробйова, з яким разом вчилися в інституті. Розговорилися, і він, вислухавши мене, порекомендував звернутися в КП «Харківводоканал», де були потрібні машиністи підкачуючих насосних станцій. До того ж місце роботи знаходилося на Рогані, майже поруч з моїм будинком. У відділі кадрів підприємства ми швидко знайшли спільну мову, і незабаром я вже працював машиністом підкачуючих насосних станцій. Освоївся в колективі досить швидко, на перших порах мені допомагали більш досвідчені працівники.
- Ви вже досить тривалий час працюєте на підприємстві. У чому специфіка професії?
- Головне завдання - забезпечення безперебійної роботи підкачувальних насосних станцій. Для цього треба добре знати насосне обладнання і в разі необхідності своєчасно і якісно усунути ту чи іншу проблему. Також вчасно проводити профілактичні роботи насосного обладнання. Словом, уважно стежити за параметрами роботи обладнання. А ще ми домоглися повної взаємовиручки.
- Анатолію Миколайовичу, а з чого почалося Ваше захоплення фотомистецтвом?
- Сталося так, що вже в досить зрілому віці на 60-річчя мені подарували сучасну цифрову фотокамеру. Вона відразу ж припала мені до душі. У вільний від роботи час намагався відвідати красиві місця Слобожанщини і відобразити їх чудові пейзажі. На думку друзів, виходило непогано. І я почав пропонувати свої роботи в різні друковані видання. Ось так я крок за кроком і підійшов до своєї персональної виставки. Я дуже ціную думки моїх друзів, а в першу чергу - дружини. Ольга Петрівна безкомпромісний і головний мій критик.
- Скажіть, а є кому передати Ваш багатий творчий досвід?
- Свого часу я вів популярну серед дітей студію образотворчого мистецтва в приміщенні житлово-експлуатаційної контори на Роганському житловому масиві. Займалося там порядку 30-40 школярів. Відгуки про мою роботу серед батьків дітей були тільки позитивними. Головним моїм досягненням вважаю те, що зумів залучити хлопчиків і дівчаток до прекрасного світу мистецтва. А зараз моя головна турбота - онуки, які із задоволенням займаються цією справою. Підказую їм, ділюся своїм життєвим досвідом, вважаю, що це допоможе їм у майбутньому.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло