Ось і недавно Валерій Полупан виступав у складі об'єднаної команди донецьких і харківських футболістів «Союз-ХСС» на престижному турнірі з футзалу, який проводився під егідою федерації футболу України. Боротьба на першому ветеранському чемпіонаті України була безкомпромісною і непоступливою, адже в складі команд були відомі свого часу майстри шкіряного м'яча. І тут треба віддати належне футболістам команди «Союз-ХСС», які в кожному матчі грали з максимальною самовіддачею, боролися за перемогу. Вирішальним став матч з ветеранами з Умані, який Валерій Полупан разом з одноклубниками виграли з рахунком 3: 1 і стали чемпіонами України серед ветеранів у своїй віковій категорії. Так що їх радість зрозуміла та закономірна.

«Народився я в приміському селищі Безлюдівка, де особливою популярністю користувався футбол. Були часи, коли честь селища захищали відразу три футбольні команди. Ми з хлопцями завжди з нетерпінням очікували поєдинки і підтримували своїх спортсменів, які демонстрували хорошу гру. Тому, коли батьки переїхали до Харкова, я серйозно вирішив зайнятися футболом. Прийшов у ДЮСШ №7, де і зустрівся з досвідченим тренером Михайлом Насєдкіним. До речі, під його керівництвом зробив перші кроки у футболі відомий гравець київського «Динамо» і збірної країни Володимир Безсонов. Цей прославлений футболіст любив пограти з нами в футбол і часто повторював, мовляв, що за перемогами стоїть важка копітка праця і слід постійно викладатися на полі на всі сто відсотків. Ці слова я запам'ятав на все життя», - розповідає Валерій Полупан.

- Валерію Миколайовичу, напевно, незабаром прийшли і перші успіхи?

- Безумовно. Завдяки тренерському таланту Михайла Насєдкіна, наша команда добилася відмінних результатів. Зокрема, виступаючи в обласній першості з футболу, ми протягом багатьох років займали перше місце в своїй віковій групі. Згодом продовжив займатися футболом я і в школі вищої спортивної майстерності. Тут ми брали участь у першості України серед колективів фізичної культури. Тут я і потрапив в поле зору тренера Віктора Арістова, який працював з дублюючим складом харківського «Металіста». Він і запропонував мені місце в складі команди. Але не судилося, прийшов час служити в армії. Після демобілізації влаштувався на роботу на станцію технічного обслуговування автомобілів в Пісочині. Але, звичайно, не забував і про футбол. Зокрема, виступав в чемпіонаті області за команду «Газовик». А в 1998 році влаштувався слюсарем з ремонту обладнання на Безлюдівські очисні споруди.

- І як Вас тут зустріли?

- Почну з того, що Безлюдівські очисні споруди тоді очолював Віктор Васильович Булгаков. Це - прекрасний фахівець і досвідчений керівник. У колектив слюсарів-ремонтників він підібрав знаючих фахівців, які вміло та якісно справлялися з поставленими завданнями. Мене зустріли доброзичливо, допомогли розібратися в усіх технологічних процесах і тонкощах справи. Тому швидко освоївся в колективі, працював нарівні з іншими. А ще Віктор Булгаков захоплювався футболом, був одним з ініціаторів створення команди, яка брала участь у різних престижних турнірах. Ось так я знову опинився на футбольному полі.

А ось в 2005 році мене запросили на роботу на Комплекс спецмашин і механізмів КП «Харківводоканал» маляром з фарбування автомобілів. Заняття знайоме, адже цим я займався, працюючи на станції техобслуговування. Так що часу на адаптацію не знадобилося, відразу влився в колектив і успішно справлявся з дорученою справою.

- А як далі склалося Ваше трудове життя?

- З часом працював охоронцем в заміському закладі оздоровлення та відпочинку «Ромашка» КП «Харківводоканал». Робота в принципі нескладна, але відповідальна. Адже в обов'язки входить підтримка порядку, збереження матеріальних цінностей дитячого оздоровчого закладу. Побільше турбот було влітку, коли настає пора канікул і тут відпочиває багато дітей. Тоді і директор «Ромашки» Жанна Сміла суворіше питала з нас за дотримання порядку і дисципліни.

Зараз працюю контролером абонентного відділу Київського і Московського районів Департаменту збуту. Робота подобається, адже весь час доводиться спілкуватися з людьми. Звичайно ж, завжди намагаюся знайти компромісне рішення і правильний вихід з будь-якої ситуації, що склалася.

- Валерію Миколайовичу, а продовжуєте виступати за футбольну команду підприємства?

- Обов'язково, адже це захоплення, яке, як то кажуть, супроводжує мене все життя. Разом з друзями захищаємо честь підприємства в різних міні-футбольних турнірах. Зокрема, брали участь у престижних змаганнях з міні-футболу серед команд-учасниць Асоціації «Укрводоканалекологія». Виступили на хорошому рівні і продемонстрували видовищну гру. Зараз ведемо боротьбу за нагороди в представницькому турнірі «Кубок Універ».

- Скажіть, а чим Ви ще захоплюєтеся в житті?

- Я, як і багато харків'ян, у вільний час і у вихідні з ранньої весни і до пізньої осені працюю в саду і на городі. Разом з дружиною Аллою вирощуємо овочі та фрукти, робимо консервацію на зиму. Із задоволенням граю з онукою Вікторією, розповідаю казки і балую її подарунками. Є у мене і вудки, так що іноді вибираюся на риболовлю. Ось такі у мене домашні клопоти і захоплення.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло