Для Віктора Левченка, який працює головним механіком Комплексу спецмашин і механізмів КП «Харківводоканал», яскравим прикладом в житті послужив його батько - Григорій Данилович. У роки війни з фашистськими окупантами він пішов на фронт, де героїчно боровся з ворогом. За свої військові подвиги Григорій Данилович був удостоєний багатьох бойових нагород, серед яких ордени Вітчизняної війни, Червоної Зірки та медаль «За відвагу». Після Великої Перемоги він повернувся в рідне село до Близнюківського району, де і працював ветлікарем в місцевому сільгосппідприємстві. Тут Григорій Данилович також користувався повагою і заслуженим авторитетом, був прикладом для молоді. Він так і говорив своєму сину Віктору, мовляв, в житті завжди знайдеться місце для подвигу - в бою або праці. Головне - бути чесним і наполегливим, відчувати відповідальність перед товаришами, зробити все можливе для виконання поставленого завдання і тоді, як співається в пісні, слава тебе знайде.
«Зі шкільної лави я намагався дотримуватися батьківських настанов. Старанно вчився, допомагав батькам по господарству. А потім настав час служби в армії. Потрапив в автороту, досконало засвоїв водійську професію. Тому, після демобілізації, влаштувався водієм в Харківський автодорожній інститут і паралельно навчався в цьому вузі на вечірньому відділенні. Ось так до 4-го курсу поєднував навчання і роботу. А потім я зрозумів, що пора змінити професію і познайомитися ближче з виробництвом. Тому влаштувався працювати механіком цеху Харківського заводу транспортного устаткування», - розповідає Віктор Левченко.
- Вікторе Григоровичу, розкажіть, чим запам'яталися роки навчання в інституті?
- Дійсно, це був дуже цікавий час. Досвідчені викладачі, вірні друзі, з якими, як то кажуть, під час навчання не один пуд солі разом з'їли. До речі, на той час в країні було лише чотири інститути такої спеціалізації і ми дуже пишалися тим, що тут вчилися. А найголовніше - в вузі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталією. Вона в 17 років прийшла працювати лаборантом в автодорожній інститут і вже понад 50 років тут працює. Зараз Наталія Дмитрівна займає посаду завідуючої лабораторією кафедри проектування. Разом виховали сина Олександра, а зараз підростають онуки - Данило і Федір.
- Як склалася у Вас подальше життя після закінчення вузу?
- Після інституту працював на заводі транспортного устаткування. Мабуть, зі своїми службовими обов'язками справлявся непогано, тому що з часом керівництво підприємства запропонувало мені посаду головного механіка заводу. А потім настали складні 90-ті роки. Завод транспортного устаткування залихоманило, різко зменшилися замовлення і обсяги виробництва, досвідчені фахівці та працівники стали звільнятися. В цей час мені запропонували посаду головного інженера, але зваживши, як то кажуть, усі за та проти я відмовився, тому що не бачив реальних перспектив. І тут мені на допомогу прийшов мій хороший знайомий Михайло Власенко. У 1996 році Михайло Олександрович працював начальником транспортного цеху КП КГ «Харківкомуночиствод» і запропонував мені попрацювати в постачанні. Згодом трудився інженером по експлуатації техніки, а коли в 2004 році на підприємстві організувався комплекс спецмашин і механізмів, мені запропонували посаду головного механіка.
- Вікторе Григоровичу, а які першочергові завдання довелося вирішувати?
- Почну з того, що в той час на підприємстві існували певні проблеми зі спецтехнікою. Нову техніку отримували не так часто, як хотілося, а існуючу довелося періодично ремонтувати, щоб не допустити збоїв при проведенні аварійно-відновлювальних роботах на мережах водовідведення. Пам'ятається, тодішній генеральний директор Іван Васильович Корінько часто повторював, що надійна і безперебійна робота спецтехніки грає найважливішу роль в діяльності підприємства. Ось ми і докладали всіх зусиль, щоб автотранспорт та спецтехніка працювали без збоїв і це нам вдавалося.
Також згадується ситуація пов'язана з належним функціонуванням дитячого табору «Ромашка», який взяло на свій баланс підприємство. Тоді «Ромашка» була, м'яко кажучи, не в найкращому стані. Був потрібен капітальний ремонт і суттєве оновлення матеріально-технічної бази. З великою енергією і ентузіазмом взялися вирішувати ці непрості питання. Нелегко довелося діставати будматеріали, викроювати вільний час для працівників підприємства і, в кінці - кінців, «Ромашка» стала прекрасним місцем для відпочинку дітей.
- Скажіть, а як зараз йдуть справи зі спецтехнікою і автотранспортом на підприємстві?
- Я пропрацював на КП «Харківводоканал» понад 20 років і можу з упевненістю сказати про ті позитивні зміни, які відбулися за останні роки. Головне - керівництво підприємства рішуче націлене на оновлення парку автотранспорту і спецтехніки. В останні роки купується нова техніка, в тому числі і зарубіжного виробництва. Це дозволяє своєчасно і більш ефективно виконувати поставлені завдання.
- Вікторе Григоровичу, а як відпочиваєте від напружених трудових буднів?
- Любимо всією сім'єю відпочити на природі. Є у нас дачна ділянка, а тому із задоволенням працюємо в саду і на городі. Для мене це звична справа, яке подобається з дитинства.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло