«Народилася я і виросла в селищі Безлюдівка, в робітничій сім'ї. Матір, Павлина Василівна, працювала на швейній фабриці, а батько, Олександр Федорович, був машиністом екскаватора. Тут я і закінчила середню школу. Вирішила вступати до Харківського інституту громадського харчування, але не вийшло. Після цього я вирішила шукати роботу. Так я і опинилася в Харківському автотранспортному підприємстві №16356, де мені запропонували посаду диспетчера. Колектив тут був своєрідний, в основному працювали чоловіки-водії, а тому від них можна було почути і гостре слівце, і веселий анекдот. Але я швидко звикла до такої трудової атмосфери, справлялася зі своїми службовими обов'язками і, таким чином, користувалася авторитетом в колективі. І, звичайно ж, не покидала думка про подальше навчання. Спочатку я закінчила вечірні курси бухгалтерів, а потім вступила на заочне відділення в Харківський автотранспортний технікум на спеціальність «автомобільний транспорт». Це мені дуже допомогло в подальшій роботі», - розповідає Віра Майстренко.

- Якщо можна, розкажіть про це більш детально.

- Ви, звичайно ж, добре пам'ятаєте, з якими труднощами і проблемами зіткнулися промислові та автотранспортні підприємства на початку 2000-х років. Залихоманило і наше автотранспортне підприємство: різко впали обсяги робіт, почали звільнятися водії. Я зрозуміла, що і мені треба шукати нове місце роботи. Знайомі підказали, що в цей час на КП КГ «Харківкомуночиствод» створюється новий підрозділ - Комплекс спецмашин і механізмів. Звернулася я до відділу кадрів підприємства, де мені і запропонували посаду диспетчера. Але спочатку зустрілася з директором Комплексу спецмашин і механізмів Олександром Власенко. Він уважно вислухав мене, поцікавився, де я раніше працювала, а потім розповів про майбутню роботу. Ось так я в п'ятницю звільнилася з автотранспортного підприємства, а вже в понеділок стала до своїх обов'язків на новому робочому місці.

- Віро Олександрівно, Ви і раніше працювали диспетчером, тому, ймовірно, швидко призвичаїлися у новому колективі?

- Так, у мене був певний досвід роботи диспетчером в автотранспортному підприємстві. Але там була одна специфіка, а тут зовсім інша. Тут довелося мати справу зі спеціальними машинами і механізмами - екскаваторами, баровими установками та іншими. Колеги показали і розповіли про принципи роботи цієї техніки, на що треба звернути першочергову увагу. Поступово я увійшла в курс справи і успішно справляюся зі своїми обов'язками. Їх завжди достатньо, особливо в ранкові години. Якраз тоді водії готуються до виїзду на свої об'єкти, і нам необхідно перевірити наявність відповідних документів, визначити технічні показники. Звичайно ж, все це треба зробити оперативно і якісно. Також трапляються і такі ситуації, коли в силу об'єктивних причин доводиться замінити водія протягом робочого дня.

- Ви вже п'ятнадцять років працює на одному і тому ж місці на КП «Харківводоканал». Чи не накопичилася від цього певна моральна втома?

- Знаєте, трудовий колектив - це в певному сенсі живий організм. Щодня в ньому трапляються різні події - радісні і не зовсім. Головне тут, щоб це все не роз'єднувало колектив, а навпаки, об'єднувало. Мені здається, що я зі своїми друзями успішно справляємося із цим. Тому в Комплексі спецмашин і механізмів панує повне взаєморозуміння і взаємовиручка.

- Віро Олександрівно, тепер традиційні питання: які у Вас захоплення і як проводите вільний час?

- Свого часу захопилася в'язанням - забезпечувала сім'ю светрами, рукавичками і багатьма іншими корисними в'язаними речами. Також люблю вишивати хрестиком, в основному картини з квітами. За відгуками друзів, виходить це у мене непогано. А ось із ранньої весни і до пізньої осені на вихідні вирушаю до рідної домівки, що в селищі Безлюдівка. Тут доглядаю за садом і займаюся квітами.

Звичайні заняття, але вони приносять величезну радість, задоволення і заряджають необхідною для роботи творчою енергією.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло