У житті кожної людини буває справа, якою, з одного боку, вона по-праву пишається, а з іншого - реалізована ідея приносить велику користь людям. Таке сталося і у слюсаря по ремонту обладнання КП «Харківводоканал» Володимира Лобановського.
Після закінчення харківського автомобільно-дорожнього інституту він отримав направлення в автотранспортне підприємство №2261. Призначили його інженером технічного відділу. А якраз в той час почалося впровадження спеціальних діагностичних стендів для перевірки автомобілів за різними параметрами. Це було дуже важливе нововведення, яке дозволяло швидко і якісно визначити причини тієї чи іншої поломки автомобіля. Ось тоді Володимир Лобановський і взявся створити для свого підприємства такий же діагностичний стенд. Працював над ним наполегливо, і врешті - решт його зусилля увінчалися успіхом. Створений ним діагностичний стенд дуже знадобився підприємству, в тому числі і в плані значної економії матеріальних ресурсів.
«Ще в другому класі я серйозно захопився плаванням. Починав тренуватися в відомого в Україні тренера Ісмаїла Закіровича Садикова. Пізніше моїм наставником став також досвідчений фахівець Микола Васильович Шумаров. Він був справжнім кумиром і для мене, і для моїх ровесників. Багато тренувалися, брали участь в різних змаганнях. А ось коли прийшов час визначатися в подальшому житті, то я вирішив поступати в харківський автомобільно-дорожній інститут на автомобільний факультет. Навчався захоплено, багато читав спеціальної літератури і намагався у всьому досконально розібратися. Це і допомогло мені в подальшому, коли в АТП №2261 я взявся розробляти діагностичний стенд. До речі, такою ж роботою я займався пізніше і на новому робочому місці в АТП №2228», - розповідає Володимир Лобановський.
- Володимире Петровичу, ви і надалі займалися розробкою цих стендів?
- На той час ці автомобільні діагностичні стенди знайшли широке застосування на багатьох підприємствах. Але ось з їх ремонтом виникали істотні складності. Ось тоді в Харкові було вирішено створити відділ по ремонту діагностичного обладнання. Мені теж запропонували місце в цьому відділі. Робота тут була також цікава. Ми не тільки ремонтували стенди, але і вдосконалювали їх, впроваджували різні розробки.
- На початку 90-х років минулого століття ви вже працювали в ТВО «Харківкомунпромвод». Тут також довелося займатися обслуговуванням автомобільних діагностичних стендів?
- Почну з того, що якось до нас у відділ звернулися керівники ТВО «Харківкомунпромвод» із проханням відремонтувати діагностичний стенд. Цілком ймовірно, наша робота сподобалася, і надійшла пропозиція мені і напарнику Олексію Морозу перейти на роботу на це підприємство. Порадившись, ми зважилися на цей крок. І знаєте, ніколи не шкодував про це. Тут фронт робіт значно розширився. Займаємося не тільки діагностичними стендами, а й ремонтуємо різне обладнання, верстати та механізми. Останнім часом, завдяки керівництву підприємства, машинно-тракторний парк значно поповнився новою технікою, а тому і турбот додається. Але допомагає те, що керівництво Комплексу спецмашин і механізмів на чолі з Олександром Власенком вміло і чітко організовує виробничий процес і в разі необхідності, надає всіляку допомогу.
- Володимире Петровичу, ви розповідали раніше, що в шкільні роки активно займалися плаванням у відомих харківських фахівців. А як надалі склалося ваше спортивне життя?
- Найвищою нагородою для себе в спорті я вважаю звання кандидата в майстри спорту. Вийшло так, що свого часу мені довелося поміняти своє спортивне амплуа - зайнявся підводним орієнтуванням і швидкісним плаванням. Виступав я на різних змаганнях, домагався певних результатів. Особливо запам'ятався мені розіграш Кубка країни з підводного орієнтування, який відбувся в Криму. Це був напружений турнір, у ньому взяли участь близько 20 команд, в тому числі і чемпіони світу - команда міста Севастополя. В кінцевому підсумку, виступили ми досить непогано, хоча призерами і не стали. Але не це головне. Більш важливим для нас стала саме участь в цьому престижному турнірі, можливість поборотися за перемогу з кращими спортсменами країни. Хотілося б відзначити і те, що свого часу брав активну участь і в спортивному житті підприємства. Брав участь в турнірах з волейболу, шахів та шашок. До того ж, був головою спортивного клубу.
- Свого часу дуже популярними в країні були змагання «Тато, мама і я - спортивна сім'я». А як у вас з цим?
- Про своє спортивне життя я вже розповів. А тепер про дружину, Ірину Костянтинівну. З нею я познайомився під час тренувань. Вона також займалася плаванням, а потім перейшла на тренерську стезю. Зараз Ірина Костянтинівна заслужений тренер України і продовжує готувати спортсменів в Олімпійському навчально-спортивному центрі «Акварена». До речі наші сини - Максим і Костянтин також активно займалися плаванням. Виступали на змаганнях, а згодом старший син Максим разом зі своєю дружиною Оленою перейшли на тренерську роботу. Ось така у нас дружна, спортивна сім'я.
- Володимире Петровичу, а якщо перефразувати відомий вислів – «не спортом єдиним живе людина»?
- Так, я із задоволенням дивлюся різні змагання. Але в той же час мені дуже подобається бувати в театрах, дивитися прем'єри і спектаклі, які вже полюбив. Також любимо всією сім'єю зібратися за святковим столом і влаштувати чаювання. Для цього використовуємо головний атрибут - старовинний самовар. А ще є у мене велика радість в житті - внучка Ніка. Вона захоплюється плаванням, танцями і прекрасно малює. А оскільки її ім'я символізує перемогу, то вірю, що на неї попереду чекають великі успіхи.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло