Ось як воно в житті трапляється. Маляр КП «Харківводоканал» Тетяна Мар'їна згадує, що після закінчення школи в селі Відрадне Бєлгородської області вона разом із подругою Антоніною приїхала в місто Харків. На Південному вокзалі в ті часи постійно перебували представники різних навчальних закладів, які агітували приїжджих вступати в те чи інше міське професійно-технічне училище. Дівчата зупинилися біля одного із столиків, де представник ГПТУ №8 яскраво розповів про майбутню професію маляра і її перспективи. Ось так Тетяна Мар'їна і виявилася в цьому навчальному закладі, і ніколи в житті вона про це не пошкодувала.
«Хоча мої уявлення про майбутню професію маляра були досить поверхневі, але батьки ще з дитинства привчили до будь-якої справи ставиться відповідально. І це дійсно так. У нас в селі було велике підсобне господарство: корови, бички, свині, кури, гуси та інша живність. Батько, Антон Данилович, і мати, Єлизавета Василівна, працювали на виробництві, а тому у них не завжди вистачало часу, щоб займатися господарством. Тому частина цих клопотів лягала на плечі дітей. А їх у батьків було шестеро - п'ять доньок і син. Ось так з дитячих років ми і пізнали нелегку школу працьовитості і серйозного ставлення до дорученої справи. До речі, коли батьки дізналися про мій життєвий вибір, то вони схвалили його. А батько ще сказав, мовляв, працюй на совість, а головне - цінуй тих, з ким працюєш. За цими принципами і намагаюся жити», - розповідає Тетяна Мар'їна.
- Тетяно Антонівно, зі сказаного виходить, що ви і в навчальному закладі серйозно освоювали майбутню професію маляра?
- Безумовно. Тим більше, що були класні викладачі, які допомогли засвоїти теорію. Але ще більше мені подобалися практичні заняття, на яких ми на ділі опановували секрети професійної майстерності.
- А перше робоче місце вам запам'яталося?
- Після закінчення училища працювала маляром-штукатуром при житлово-експлуатаційній конторі Харківського плиткового заводу. У колективі підібралися кваліфіковані та досвідчені працівники, зустріли мене доброзичливо і в перший час надавали всіляку допомогу. Тому я досить швидко увійшла в курс справи і незабаром, як то кажуть, працювала нарівні з усіма.
- Тетяно Антонівно, зараз ви вже працюєте на КП «Харківводоканал». Так само швидко адаптувалися на новому робочому місці?
- Коли прийшла на комунальне підприємство «Харківводоканал» у мене за плечима вже був досить великий досвід роботи. Тут я працюю маляром на Комплексі спецмашин і механізмів. В обов'язки нашої бригади входять ремонтно-будівельні роботи, що проводимо в гаражах, цехах, боксах та інших об'єктах. Звичайно, намагаємося все зробити швидко, якісно і щоб не було ніяких претензій. До речі, дуже багато тут залежить і від майстра Людмили Олексіївни Андрієнко. Вона досвідчений керівник, яка знає кому і яку доручити ділянку роботи, а в разі потреби дасть слушну пораду. Розуміємо ми й те, що від нашої роботи якоюсь мірою залежить настрій трудівників Комплексу спецмашин і механізмів. Адже одна справа працювати в комфортних умовах, а зовсім інша - там, де панує безлад. Ось ми і намагаємося все робити на «відмінно».
- Тетяно Антонівно, а під час відпочинку вдається відволіктися, скажімо так, від робочих моментів?
- Справа в тому, що я не уявляю себе без роботи. Словом, завжди знаходжу, чим зайнятися. Ось і під час відпустки, коли відвідую рідних, із захопленням беруся за господарські справи. Працюю на городі, в саду, а також доглядаю за квітами. Ну, а якщо потрібно щось пофарбувати або поштукатурити в будинку, то з великим задоволенням це роблю. Повторюся, моя професія мені дуже подобається і її б ніколи не проміняла на іншу.
- Про що ви ще мрієте?
- У мене є дорослий син Владислав. Хочеться швидше дочекатися онуків і допомогти в їх вихованні.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло