Найавторитетнішою людиною в дитинстві для диспетчера Комплексу спецмашин і механізмів КП «Харківводоканал» Оксани Топорової був її батько Анатолій Володимирович. Працював він начальником транспортного відділу на Харківському турбінному заводі. І в бесідах із дружиною Надією Олександрівною він багато розповідав про свій трудовий колектив і ті непрості питання, які йому доводилося вирішувати. Уже тоді школярка Оксана розуміла, що необхідно багато чому навчитися, щоб досягти такого визнання і поваги, якими користувалися на своїх робочих місцях її батьки. Тому Оксана старанно вчилася, активно займалася громадською діяльністю, а також захоплювалася легкою атлетикою.
Швидко і непомітно пролетіли шкільні роки. Вибір Оксана зробила усвідомлено, оскільки її приваблювала автосправа. Ось вона і подала документи в Харківський автомобільно-дорожній інститут.
«Поступила я на дорожньо-будівельний факультет, вчилася старанно й наполегливо. Як відомо, студентські роки - це особливий час в житті молодих людей. Час проводили не тільки в навчальних аудиторіях і бібліотеці, а й цікаво відпочивали, веселилися на вечірках. Крім усього цього, я ще брала активну участь як один з авторів КВНських жартів. Скажу відверто, виходило у нас непогано, команда інституту виступала яскраво і на хорошому рівні», - розповідає Оксана Топорова.
- Оксано Анатоліївно, а чим ще запам'яталися студентські роки?
- Багато різних подій згадується. Але про одне я не можу не сказати: тут, в інституті, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ігорем. Ми якось відразу сподобалися один одному, швидко знайшли взаєморозуміння, і все врешті-решт закінчилося весіллям. Згодом у нас народилися сини - старший Максим, а потім і Станіслав.
- А як склалася ваша доля після отримання диплому?
- Трудову діяльність розпочала на посаді економіста в ПАТ «Мегабанк». Робота серйозна і відповідальна, вимагає максимальної концентрації і аналітичного мислення. Але в той же час тут було широке поле діяльності для творчості і реалізації ефективних проектів. До речі, можу похвалитися тим, що разом зі своїми колегами стояла біля витоків створення єдиного розрахункового центру. Були й інші цікаві починання. А паралельно з виконанням службових обов'язків ще й отримала другу вищу освіту в Харківській академії міського господарства.
- І що ж далі?
- А далі банальна життєва ситуація: народилися сини, і я залишила роботу в банку заради їх гідного виховання. Так в сімейних турботах пройшло кілька років, і я вирішила працевлаштуватися. Моя подруга Катерина Лисак підказала, що на Комплекс спецмашин і механізмів КП «Харківводоканал» потрібні співробітники. Ось так я і потрапила на співбесіду до директора цього підрозділу Олександра Власенка.
Поговорили, так би мовити, по душам, Олександр Михайлович детально окреслив те коло питань, якими я мала займатися. Я і погодилася почати роботу на підприємстві на посаді техніка.
- Оксано Анатоліївно, як зустріли вас у новому колективі?
- Дуже доброзичливо. У свою чергу, і мені дуже подобається працювати з людьми, проявляти ініціативу і тільки на «відмінно» виконувати поставлені керівництвом завдання. Через деякий час перейшла працювати диспетчером Комплекса спецмашин і механізмів. Завдяки допомозі і підтримці, зокрема Алли Марченко та Валентини Тарасової, швидко освоїлася з новими службовими обов'язками. Звичайно ж, робота відповідальна, адже треба перевірити у кожного водія відповідні документи, визначити технічні показники - витрату палива і кілометраж пробігу. Все це ми робимо оперативно, але при цьому точно і вивірено. Як мовиться, працюємо з вогником у очах.
- Загалом можна стверджувати, що ви знайшли справу до душі. До речі, а як працюється в чоловічому колективі?
- Дійсно, колектив у нас переважно чоловічий. Але ми прекрасно ладнаємо з чоловіками, і ніяких розбіжностей у нас не виникає. А ще намагаємося зробити так, щоб на виїзд вони виїжджали в хорошому настрої. Це, вважаю, також дуже важливо і корисно для справи.
- Оксано Анатоліївно, в шкільні роки ви серйозно захоплювалися легкою атлетикою. А який вид спорту обрали ваші сини?
- Скажімо так, в цьому питанні вони пішли по стопах батька, який і зараз з великим ентузіазмом грає в футбол і футзал. До речі, команда «Гранд Фасад», за яку виступає Ігор, демонструє на різних турнірах хороші результати. Вагомих досягнень вже домігся і старший син Максим. Він у своїй віковій групі став чемпіоном України з футзалу серед юнаків. Зараз Максим старанно займається улюбленою грою мільйонів у дитячо-юнацькій спортивній школі №12. А ось у Станіслава, який тренується в ДЮСШ №5, сподіваюся, гучні перемоги ще попереду.
- А крім спортивних пристрастей, як ви проводите сімейне дозвілля?
- У цьому одним із головних наших пріоритетів є подорожі. Разом із сім'єю з задоволенням вирушаємо в мальовничі куточки України. Вивчаємо історію населених пунктів, архітектуру, цікавимося місцевими легендами. Це, скажу відверто, дуже цікаве заняття, яке захоплює і дозволяє відкрити для себе щось нове, незвідане.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло