Тут Віталій Іванович знайшов своє справжнє покликання, за допомогою друзів пізнав професійні секрети роботи, зріс від слюсаря аварійно-відновлювальних робіт до начальника ділянки. У цьому, до речі, йому допоміг наставник Микола Завада, який зараз працює заступником директора з виробництва Комплексу «Харківводопостачання». Свого часу він підтримав молодого працівника, ознайомив із справою, а потім порадив вступити на заочне відділення Харківського інженерно-будівельного інституту. Ось так вдало і складалася трудова біографія Віталія Пальчика.

«Мій життєвий шлях почався в райцентрі Нова Водолага, що на Харківщині. Мій батько, Іван Трохимович, працював механізатором у колгоспі ім. М.О. Щорса, а мати, Любов Гаврилівна, трудилася на Харківському заводі ім. Т.Г. Шевченка. Як говорили колеги, у них були золоті руки і їх дуже цінували в трудових колективах. А я, разом із сестрами Тетяною та Надією, вчився в Нововодолазькій середній школі №2. Крім занять, всі ми дуже активно займалися спортом. Я, наприклад, дуже захоплювався футболом і ніколи не розлучався з м'ячем. Грав за збірну школи, і нашим найбільшим успіхом стала перемога в обласному футбольному турнірі «Шкіряний м'яч». Таким чином, ми отримали путівку на відбірковий республіканський турнір, що відбувся в місті Марганець. Дуже старалися, але, на жаль, у фінал цих престижних змагань ми не пробилися», - розповідає Віталій Пальчик.

- Ваш батько працював механізатором і ви, ймовірно, теж вирішили піти його трудовим шляхом?

- Точно. Після закінчення восьми класів я поступив до Рокитнянського сільськогосподарського профтехучилища, де і отримав дві спеціальності - машиніст широкого профілю та слюсар 3-го розряду. А потім настав час служби в армії. Демобілізувавшись, я за порадою друзів пішов влаштовуватися в ТВО «Харківкомунпромвод».

- І куди вас направили у відділі кадрів підприємства?

- Працювати я почав слюсарем аварійно-відновлювальних робіт в службі водопровідних мереж Фрунзенського району. У трудовому колективі зустріли мене доброзичливо, спершу підказували, як діяти в тій чи іншій ситуації. І я швидко засвоїв справу. Велику допомогу мені надав і начальник цієї служби Микола Завада. Ось так я вдосконалював майстерність, ретельно занурювався в робочі питання, а головне знайшов повне взаєморозуміння з хлопцями. Напевно, тому мене призначили бригадиром. І тут я ще раз добрим словом згадую Миколу Семеновича, який наполегливо мені рекомендував поступити на заочне відділення в Харківський інженерно-будівельний інститут на профільну спеціальність. Ось так я і працював, і вчився.

- Віталію Івановичу, і як же склалася ваша кар'єра після закінчення вузу? Пішли на підвищення?

- На підвищення я пішов ще до закінчення навчання у вузі. Керівництво підприємства призначило мене виконуючим обов'язки начальника служби водопровідних мереж Фрунзенського району. Намагався виконувати доручену справу сумлінно, якісно і своєчасно. Тому з часом мене призначили, так би мовити, повноцінним керівником служби, а потім перевели на аналогічну посаду в Ленінський район. А вже в 2012 році мене призначили на нинішню посаду - начальника дільниці з обслуговування та ремонту водорозбірних колонок Комплексу «Харківводопостачання».

- Як то кажуть, завдання ускладнилися?..

- Я би так не стверджував. Справа в тому, що складних завдань вистачало і на колишніх ділянках роботи. Тут головне завжди знаходити правильне рішення, якісно і своєчасно усувати ту чи іншу аварійну ситуацію. Звичайно ж, завжди на перший план виходять кваліфіковані працівники, досвід і вміння яких дозволяють справлятися з поставленими завданнями. Наприклад, зараз в нашому підрозділі особливою повагою і заслуженим авторитетом користується бригадир дільниці Володимир Олексійович Пуль. Він багато років сумлінно працює на підприємстві, і ніякі секрети з повсякденної роботи не робить, а тому завжди ділитися досвідом з товаришами.

- Віталію Івановичу, а скільки нараховується на обслуговуванні шахтних колодязів та водорозбірних колонок?

- Шахтніх колодязів, які ми обслуговуємо, налічується близько 110, а водорозбірних колонок - 1500. За кількістю їх розташування лідирують Шевченківський та Київський райони міста. Звичайно ж, для того, щоб підтримувати в робочому стані шахтні колодязі і водорозбірні колонки, доводиться прикладати чимало зусиль. Але, знову ж таки, завдяки професіоналізму нашого невеликого колективу з поставленим завданням завжди справляємося. Також, у разі необхідності, надаємо допомогу іншим підрозділам підприємства.

- Попри всю вашу завантаженість, залишається час для дозвілля?

- Безумовно. Як і раніше, залишаюся вірним футболу. Ця, як її ще називають, улюблена гра мільйонів міцно увійшла в моє життя. Свого часу грав в чемпіонаті Харківської області з футболу. У складі Нововодолазької команди «Дорожник» ставав неодноразовим призером цього престижного турніру. А ось у складі футбольної і міні-футбольної дружини підприємства вигравав обласну Спартакіаду серед працівників житлово-комунального господарства. Зараз виступаю за ветеранів з Малої Рогані та команду «Мекап».

- Скажіть, а який футбольний поєдинок найбільше вам запам'ятався?

- Ну, звичайно, їх було чимало. Але, все ж, є один, особливий, матч. Це товариська зустріч «Дорожник» з ветеранами київського «Динамо». Поєдинок пройшов у безкомпромісній боротьбі, з рівними шансами на перемогу. У підсумку виграли більш досвідчені футболісти «Динамо» з рахунком 2:1. А після матчу поспілкувався з уславленими спортсменами. Зокрема, дуже запам'яталася розмова з Йожефом Сабо. Він розповів багато повчальних історій зі свого цікавого і насиченого подіями футбольного життя. Ось так у праці і спорті і проходять дні мого життя.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло