Автоелектрик комунального підприємства «Харківводоканал» Сергій Беспалий вважає, що цей рік для нього дуже відповідальний і в значній мірі визначальний. Справа в тому, що вже найближчими днями він, по-перше, відзначить свій ювілей - 50-річчя з дня народження, а по-друге, виповниться 25 років, як він працює на рідному підприємстві.
Час летить швидко, і Сергій Федосійович, повертаючись у вже далеке дитинство, згадує, що тоді, як і його батьки, своє подальше життя пов'язував із рідним краєм. Народився він у селі Карильське, що на Чернігівщині. Батько, Федосій Аксентійович, і мати, Марія Трохимівна, працювали в місцевому колгоспі «Червоний маяк». Зайняті вони були практично цілий день, а тому Сергій з малих років допомагав батькам по господарству. Це приносило йому велике задоволення, а похвала батьків була найбільшою нагородою.
«Загалом, вирішив я твердо пов'язати свою долю з рідним селом. Після закінчення восьмирічки поїхав до Глухова, де і вступив до технікуму гідромеліорації та електрифікації сільського господарства імені С.А. Ковпака на спеціальність «Електрифікація». Закінчив навчальний заклад і повернувся до колгоспу, де і пропрацював по спеціальності аж до призову до армії. Служив я в танкових військах у Німеччині, рівно в той час, коли був зруйнований Берлінський мур і відбулося возз'єднання німецького народу. Ці історичні події пам'ятаються мені й досі. А після демобілізації знову повернувся в Карильське», - розповідає Сергій Беспалий.
- Сергію Федосійовичу, як же сталося так, що ви покинули рідне село і опинилися в Харкові?
- Справа стояла так. Якось навідався до села мій близький друг Юрій. Він працював в Харкові на заводі, добре заробляв, і каже, мовляв, розраховуйся Сергій з колгоспу і приїжджай до столиці Слобожанщини. Ось так і опинився на військовому авторемонтному заводі. Займалися розбиранням техніки, я швидко освоївся в трудовому колективі і, як то кажуть, вважав, що життя вдалося. Але потім на підприємстві почалися нелегкі часи: впали обсяги роботи і, природно, почалися серйозні перебої із заробітною платою. Що ж робити? І, на щастя, зустрівся я зі своїм кумом Василем Орєховим, і він, дізнавшись про мої проблеми, запропонував своє сприяння в працевлаштуванні на ТПО «Харківкомунпромвод».
- І як же вас зустріли на цьому підприємстві?
- Спочатку я зустрівся з начальником автотранспортного цеху Григорієм Діхтяренко. Детально розповів йому, де і ким працював, яку спеціальність маю. Ось він і запропонував мені посаду електрика з ремонту спецмашин і механізмів. Справа для мене була нова, але Григорій Діхтяренко пообіцяв мені всебічну підтримку і «передав» до рук досвідченого майстра і наставника - Євгенія Бондаренка. У нього був справжній талант учителя. Він терпляче і наполегливо навчав всім премудростям професії, підказував, як краще і якісніше виконати ту чи іншу технологічну операцію... Словом, всьому тому, чого я досяг на підприємстві, зобов'язаний цим двом професіоналам.
- Сергію Федосійовичу, ви вже 25 років працюєте на одному і тому ж робочому місці. Що змінилося за цей час?
- Почну з того, що не все так гладко було в житті трудового колективу. Були й непрості часи, коли з об'єктивних причин траплялися затримки із заробітною платою, деякі співробітники змінювали місце роботи. Я ж навіть не думав про це і, в кінцевому підсумку, справи на підприємстві налагоджувалися. До того ж, Комплекс спецмашин і механізмів постійно оновлюється, надходить високоефективна техніка. Доводиться детально вивчати її, щоб у разі потреби швидко і якісно усувати неполадки. І в тому, що вся техніка та механізми працюють справно, велика заслуга в тому числі і начальника ремонтних майстерень Олександра Тугая.
Ще хочу сказати про те, що за 25 років роботи на підприємстві я знайшов багатьох вірних і надійних друзів, готових за будь-якої хвилини прийти на допомогу. Також на підприємстві працює в Лабораторії санітарно-епідеміологічного контролю якості води моя дружина Віта. Можливо, ми з нею стаємо біля витоків створення ще однієї трудової династії. Тим більше, що наш син Владислав навчається в Харківському національному університеті будівництва і архітектури. Але, в остаточному підсумку, вибір, де трудитися, залишається за ним.
- Ви вже досить давно живете і працюєте в місті Харкові. Чи не охолола душа до батьківської землі?
- Ні, не охолола. Щороку під час відпустки ми з сім'єю відвідуємо батьків в селі Карильське. Допомагаємо по господарству, працюємо на городі і в саду. Це приносить велику радість, заряджає енергією, і тут, як ніде, відчуваєш своє єднання з природою... Їздити до батьків за 400 кілометрів, щоб покопатися в городі, це одна справа. Зовсім інша - постійно працювати на землі, вирощувати овочі і фрукти. Ось і придбали ми невелику ділянку в Чугуївському районі. За кілька років власними руками збудували будинок, і тепер кожні вихідні приїжджаємо на дачу. У кожного тут свої інтереси. Ми з сином працюємо на врожайних грядках і в саду. А ось дружина з великим задоволенням займається квітами - їх у неї багато. Ще одне наше захоплення - тихе полювання. Гуляємо в лісі, збираємо гриби, а ввечері готуємо смачні страви... Як на мене, цього цілком достатньо для щастя, повноцінного і гармонійного життя.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло