Його батько, Володимир Леонідович, працював водієм, а в родині був ще і легковий автомобіль «Жигулі». Ось Олексій в міру своїх дитячих сил і намагався допомогти батькові в проведенні різних ремонтів. А потім, задоволений, сідав поруч із батьком на переднє сидіння і з захопленням спостерігав за дорогою. Між тим, мама Олексія, Ірина Василівна, задалася іншою метою - зробити з сина справжнього спортсмена. Ось і записала його на секцію плавання на «Динамо». Але, як зізнався Олексій, він одного разу побачив, як його однолітки грали у водне поло, і вирішив змінити свій спортивний «профіль».

«На цьому я не зупинився і вирішив спробувати себе в баскетболі. Тут потрапив в умілі руки до досвідченого тренера Павла Повєткіна. Він навчив мене тактичному мисленню на баскетбольному майданчику, командній грі, боротьбі за перемогу до останньої секунди. Наша команда в своїй віковій групі була лідером обласних змагань. Виступали ми і на Всеукраїнських юнацьких турнірах, де демонстрували агресивну гру і домагалися гарних результатів. До речі, довелося мені пограти і під керівництвом ще одного відомого в Харкові фахівця - Валентина Кулібаби», - розповідає Олексій Могиленець.

- Виходить, що баскетбол виявився вашою улюбленою грою на все життя?

- Ні, не зовсім так. Після закінчення школи мені треба було вирішити: продовжити баскетболом займатися в училищі фізичної культури або вступати до Харківського автодорожнього інституту. Я обрав ХАДІ, не в останню чергу тому, що мені подобалася автосправа. Поступив на факультет «Автомобілі і автомобільне господарство». Навчався старанно, навчальні предмети давалися мені легко. Після захисту диплома, в 1998 році, я опинився на ТВО «Харківкомунпромвод».

- Олексію Володимировичу, з чого ж почалася ваша трудова діяльність на підприємстві?

- У відділі кадрів мене направили до автотранспортного цеху інженером. В мої обов'язки входила підготовка і проходження автотранспорта підприємства технічного огляду. Також стежив за справністю автотехніки, а в разі необхідності організовував проведення необхідних ремонтів. Справа, загалом, була для мене нова, але завдяки допомозі і підказкам керівників цеху - Григорія Діхтяренка та Анвера Малаєва, я досить швидко освоївся, увійшов в курс справи і успішно справлявся зі своїми службовими обов'язками. Звичайно ж, на виробництві різне траплялося, іноді виникали і складні ситуації, але колектив цеху з честю виходив з них.

- Словом, колектив автотранспортного цеху працював відмінно, і це, цілком ймовірно, позитивно відбилося на вашому службовому зростанні?

- Знаєте, я ніколи не прагнув і не думав про службову кар'єру. Спочатку довелося попрацювати старшим майстром. Це була хороша школа, тут я краще почав розбиратися в виробничих питаннях, добре пізнав людей. Тому коли мені запропонували посаду начальника автотранспортного цеху, я вже був готовий впоратися з дорученою справою. На той час в автотранспортному цеху з'являлася нова техніка, збільшилися обсяги робіт, довелося багато чого зробити для підвищення продуктивності праці.

- Олексію Володимировичу, відомо, що ви вже 20 років працюєте на підприємстві. Що можете сказати про пройдений життєвий шлях?

- З КП «Харківводоканал» пов'язані мої найкращі роки. Тут я багато чому навчився у старших і досвідченіших колег - професіоналізму в роботі, взаємовиручці, вмінню розбиратися в складних виробничих процесах, а також чуйному і уважному ставленню до підлеглих. У свою чергу, завжди намагався бути корисним для підприємства. Зараз я працюю машиністом підкачуючих насосних станцій в Шевченківському районі. Робота позмінна, у мене з'явився вільний час, якого раніше так не вистачало. Більше уваги я став приділяти своїй сім'ї - дружині Олені й синові Олександру, а також активно продовжував займатися спортом. Відстоював честь КП «Харківводоканал» на престижному турнірі «Битва корпорацій». Разом з товаришами гідно виступали на баскетбольних змаганнях, тим самим роблячи внесок у загальнокомандну перемогу збірної підприємства.

- А потім з'явилося нове спортивне захоплення?

- Так. Справа в тому, що мені дуже подобаються фільми за участю Стівена Сігала. А він, як відомо, великий майстер айкідо. Ось і я вирішив зайнятися цим японським бойовим мистецтвом, яке приносить мені гармонію в житті, прагнення осягнути східну філософію і постійно підвищувати майстерність. Сподіваюся, що в майбутньому мої зусилля увінчаються успіхом і я стану володарем чорного пояса.

- Олексію Володимировичу, а як до ваших занять айкідо ставляться в родині?

- Із розумінням. Тим більше, що намагаюся якомога більше приділяти вільного часу дружині і синові. Ось із Оленою відвідуємо театри і консерваторію. А всією сім'єю із задоволенням подорожуємо і відкриваємо нові дивовижні місця. До речі, подобається нам і база відпочинку підприємства «Аква», де цілюще повітря і мальовнича природа, яка знову і знову притягує до себе.

- Скоро Новий рік. Що б ви побажали в першу чергу?

- В першу чергу хочу побажати всім миру, добра і благополуччя. І, звичайно ж, спортивних успіхів і відмінної фізичної форми!

Інтерв'ю провів Ігор Тесло