Тетяна Нікуліна захоплено слухала розповіді батька про фронтові будні, коли він, приписавши собі в документах один рік, зумів потрапити в діючу армію. Після перемоги над фашизмом він повернувся до рідного Харкова, навчався і працював, почавши трудову кар'єру машиністом паровоза. Після інституту працював на різних керівних посадах, але при цьому він завжди цінував рядових трудівників, прислухався до їхньої думки і в складні моменти життя приходив їм на допомогу. Її мати працювала інженером-будівельником в інституті ПромбудНДІпроект, де вона мала великий авторитет і повагу. Багато років була керівником групи і головою профкому інституту. За свою активну життєву позицію, сумлінне ставлення до праці і людей була нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора.

«Мені здається, що все краще в житті я перейняла від своїх батьків. Старанно вчилася в школі і подумки готувалася до вступу в вуз. Але тут сталася накладка. Я хотіла стати лікарем-стоматологом, а виявилось, цю спеціальність придбати можна було тільки в сусідній Полтаві. А тут ще своє вагоме слово сказав двоюрідний брат Володимир, який навчався в Харківському інституті радіоелектроніки. Він захоплено розповідав мені про перспективи нової професії, пов'язаної з автоматизованими системами управління, показував навчальні аудиторії та лабораторії вузу. Познайомив також зі своїми однокурсниками, які також були в захваті від майбутньої професії. Ось я і вирішила також вступити в цей інститут», - розповідає Тетяна Нікуліна.

- І ви, Тетяно Василівно, звичайно ж, поступили на факультет автоматизованих систем управління?

- А ви що - сумніваєтеся в цьому? Хороша підготовка в школі, величезна кількість вирішених завдань з математики та фізики і велике бажання стати висококваліфікованим фахівцем. У вузі я з великим ентузіазмом і захопленням вивчала серйозні дисципліни, багато читала спеціальної літератури, а під час проходження практики досконально вивчала роботу досвідчених фахівців, які займалися впровадженням нових технологій в АСУ. Брала активну участь і в громадському житті інституту. До речі, з 2-го курсу працювала в будівельних загонах, де мене навіть обрали комісаром. У нас була своя пісня, прапор загону... Посвяти в бійці загону завжди були театралізовані, на цю подію приходила місцева молодь. У нагоді став досвід веселих батьківських вечорів. Наш загін посідав лідируючі місця. Тут я пізнала справжню дружбу, перше кохання і зрозуміла справжню ціну заробленим власною працею грошам... А на останньому курсі зі мною трапився такий курйоз. Коли отримала розподіл на НВО «Хартрон», Обком комсомолу преміював мене путівкою в круїз по Дунаю. Ми повинні були відвідати п'ять країн, в тому числі і капіталістичну Австрію. Але на «Хартроні» категорично висловилися проти моєї поїздки. Я, звичайно, засмутилася і звернулася за порадою до ректора вузу Всеволода Георгійовича Новикова. Він уважно вислухав і сказав, мовляв, не турбуйся, їдь, ти це заслужила, і потиснув мені руку. Так я вирушила в круїз, побачила багато цікавого і, звичайно ж, мені дуже сподобався казковий Відень. У круїзі брали участь студенти з усієї України і всі - з будівельних загонів. Можете собі уявити, яка атмосфера панувала на теплоході!

- Скажіть, це ніяким чином не вплинуло на вашу майбутню роботу на «Хартроні»?

- Ні, все склалося якнайкраще. Я отримала посаду інженера і разом із колегами брала участь в розробках космічного безпілотного апарату. Тут же, на підприємстві, я познайомилася і з майбутнім чоловіком Юрієм. Незабаром у нас народився хлопчик Саша. Але тут виникли свої труднощі. Син часто хворів, і мені довелося звільнитися з підприємства, тому що ми жили дуже далеко від підприємства. Але як би там не було, я завжди з великою теплотою згадую трудовий колектив, фахівців, які допомогли мені опанувати складні виробничі процеси, вкладати всю душу в роботу і досягати необхідних результатів.

- Тетяно Василівно, а як Ви потрапили на ТВО «Харківкомунпромвод»?

- Тут знову не обійшлося без двоюрідного брата Володимира. Якось він сказав мені, що на ТВО «Харківкомунпромвод» створене і успішно працює спеціалізоване проектно-конструкторське бюро автоматизованих систем управління водопостачанням. Його розповідь дуже зацікавила мене, і незабаром я вже була на співбесіді у генерального директора Валерія Альбертовича Петросова. Всі інженери, що поступають на роботу на підприємство, проходили особисту співбесіду з генеральним директором. Він поцікавився моєю попередньою роботою на «Хартроні», запитав, які у мене плани на майбутнє. Я розповіла, як все було. Після співбесіди Валерій Альбертович запропонував посаду старшого інженера в спеціалізованому проектно-конструкторське бюро автоматизованих систем управління водопостачанням. І я з головою, як то кажуть, поринула в трудові будні.

- І з чого ж почалися ці будні?

- У конструкторському бюро я працювала в групі, яка займалася розробкою проектної документації з автоматизації технологічного процесу подачі та розподілу питної води в Харкові. Система водопостачання міста досить складна: віддаленість водозаборів, рельєф місцевості тощо. Проте, з поставленими завданнями чітко справлялися, адже колектив, який очолював Юрій Петрович Максимов, був по-справжньому закоханий у свою справу. До речі, наше конструкторське бюро було піонером в АСУ водопостачанням колишнього СРСР, і тому ми надавали послуги в розробці проектної документації цих систем в різних куточках країни. Зокрема, я брала безпосередню участь в розробці техдокументації АСУ систем водопостачання міст Запоріжжя, Донецьк, Краматорськ та інших. Також займалася розробкою і впровадженням автоматизованих робочих місць (АРМ) для служби артезіанського водопроводу і насосних станцій (САВГ). Впровадження АРМ дозволило систематизувати інформацію, зібрану з різних виробничих підрозділів, допомагало фахівцям оперативно приймати рішення, займатися аналізом основних показників роботи споруд, спрощувало збір та обробку інформації. І в подальшому я продовжувала активно працювати по тематиці цієї служби. А потім керівник САВГ Віктор Володимирович Попков запросив мене на роботу в службу. Набравшись досвіду і знань, я перейшла працювати до виробничо-технічного відділу, який згодом і очолила.

- Виходить, що ви без будь-яких сумнівів займалися новими для себе виробничими напрямками. Звідки це у вас?

- Напевно, від батьків, які вчили ніколи не боятися труднощів і відкривати для себе нові горизонти. Ось коли мені запропонували попрацювати в ще одному новому напрямку і очолити Службу енергоменеджменту, я, не роздумуючи, погодилася. Тут на мене чекала відповідальна і цікава робота. Разом зі співробітниками служби проводили аналіз споживання енергоресурсів на підприємстві, виявляли, як то кажуть, слабкі місця у виробництві. Вивчали і пропонували для впровадження на підприємстві різні перспективні технології та обладнання, які допомагали не тільки економити ресурси, але і робити роботу обладнання і агрегатів більш продуктивною. Зокрема, це і теплові насоси, і регулятори частоти обертання електродвигунів. Наразі у мене нове місце роботи - я провідний інженер виробничого відділу.

- Тетяно Василівно, розкажіть про свої сімейні клопоти.

- Разом із сином Олександром та донькою Марією дуже подобається бути на дачі, де доглядаємо за садом і квітковими клумбами. Словом, працюємо і відпочиваємо на природі. Це дає нам великий позитивний заряд енергії і допомагає в щоденних буднях. Захоплююся лижним спортом, а ще вже більше десяти років - йогою. А ось довгими зимовими вечорами із задоволенням читаю книги. Вони теж вчать життєвим цінностям і мудрості.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло