У той час вона працювала інженером-креслярем Харківської філії проектного інституту «Укооппроект». Все її тут влаштовувало - цікава робота, дружня обстановка в колективі і заробітна плата. Але ось проблема з житлом в цій установі не вирішувалася, і найближчим часом, судячи з усього, не могла зрушити з місця. Тому Олександра Степанівна і стала замислюватися над тим, де б підшукати нове місце роботи і де б були хороші шанси отримати житло. І ось в один із днів 1974 року, в трамваї, вона стала мимовільною слухачкою розмови двох молодих хлопців. Один з них розповідав товаришеві, що в міське водопровідне господарство потрібні фахівці. А головне - вирішувалося житлове питання. Буквально наступного дня Олександра Твердохлібова вирушила на підприємство.

«Коли прийшла до виробничого управління водопровідного господарства міста Харкова, то в першу чергу зустрілася з головним енергетиком Михайлом Ришкіним і, як то кажуть, запропонувала свої послуги. Михайло Федорович відразу попередив, що відповідальних завдань буде дуже багато, адже саме створювався новий відділ. Фахівці відділу головного енергетика повинні будуть систематизувати роботу в цьому важливому напрямку, приводити до належного порядку документацію, розробляти комплекс заходів з енергозбереження, готувати звітність за спожиту електроенергію і багато іншого. Я, не роздумуючи, відразу погодилася, адже складності мене ніколи не зупиняли.

- Олександро Степанівно, якось не дуже то і звично, що ви обрали таку чоловічу професію - інженер-електрик. З чим це пов'язано?

- Все, як то кажуть, йде з дитинства. Народилася я в селі Малий Бобрик, що в Сумській області. Мої батьки - Степан Іванович і Марія Михайлівна працювали в місцевому колгоспі, а я старанно вчилася в школі і допомагала їм по господарству. До речі, мій батько, хоча і закінчив тільки один шкільний клас, був дуже мудрою людиною. Він добре розбирався в точних науках і користувався повагою в селі. У свій час навіть очолював місцеве сільгосппідприємство. Я ж у вільний від занять і домашніх турбот час із задоволенням допомагала головному агроному в його роботі. А ще мені дуже подобалося спостерігати, як колоситься пшениця, проходить посівна і збиральна кампанія і втомлені, але щасливі механізатори повертаються з поля додому. Так що свого часу я хотіла вивчитися на агронома, потім на вчительку, а в старших шкільних класах мені чомусь сподобалася професія електрика.

- І ви віддали перевагу саме цій спеціальності?

- Безумовно. Поступила в Сумський машинобудівний технікум, де опановувала основи обслуговування електроустаткування. Але провчилася недовго - дуже тяжко захворів батько, і мені довелося повернутися додому за ним доглядати і продовжити навчання в школі. До речі, школу закінчила із золотою медаллю.

- Але думки стати інженером-електриком вас не покидали?

- Звичайно ні, а тому вирушила до Харкова і вступила до політехнічного інституту на факультет «Автоматика та приладобудування». Навчалася на вечірньому відділенні і працювала в проектному інституті «Укооппроект». Звичайно, було непросто поєднувати навчання і роботу, але справлялася.

- Олександро Степанівно, напевно, і перший час роботи на КП «Харківводоканал» був дуже напруженим?

- Дійсно, нам з колегами з відділу головного механіка довелося виконати дуже великий обсяг роботи в різних напрямках. Тісно взаємодіяли з відповідними підрозділами підприємства, обслуговували і підтримували в належному стані все енергетичне господарство. А це і електрообладнання, трансформатори, кабельні лінії і багато іншого. Причому, все це повинно працювати чітко і без збоїв, в іншому випадку своєчасна подача питної води харків'янам була б під загрозою. Але все проходило гладко і без проблем.

- Скажіть, Олександро Степанівно, а яку роль на виробництві відіграє профілактика електрообладнання?

- Величезну. Від надійної роботи електрообладнання, наприклад, на насосних станціях, безпосередньо залежить безперебійна подача харків'янам питної води. Тому профілактиці обладнання та механізмів на підприємстві приділяється велика увага. Зокрема, проводяться планово-попереджувальні роботи, під час яких перевіряється обладнання та механізми, а в разі необхідності проводиться необхідний ремонт. До речі, в останні роки керівництво підприємства докладає багато зусиль для модернізації обладнання.

- Напевно, за роки вашої роботи траплялися і аварійні ситуації?

- Звичайно, не без цього. Не раз доводилося і вночі виїжджати на усунення аварійних ситуацій. Але, завдяки професійним діям фахівців, всі аварійні ситуації оперативно усувалися, і підприємство працювало в нормальному режимі.

- До речі, а як ставилися в сім'ї до таких пізніх робочих виїздів?

- Із розумінням. Справа в тому, що мій чоловік В'ячеслав Михайлович понад 35 років пропрацював на підприємстві слюсарем аварійно-відновлювальних робіт на мережах водовідведення. Тому, він все прекрасно розумів, адже і самому часто доводилося брати безпосередню участь в ліквідації аварійних ситуацій у будь-який час доби. Звичайно ж, напружений робочий графік позначився на тому, що приділяли не так багато часу, як хотілося б, вихованню дітей. Але, безумовно, радує те, що і дочка Олена, і син Михайло пішли за нашими слідами. До речі, якщо порахувати наш сімейний стаж на КП «Харківводоканал», то він вже становить понад 100 років. Це, погодьтеся, чималий термін.

- Олександро Степанівно, а які у вас вподобання під час дозвілля?

- Тут на першому місці сім'я. Дуже любимо проводити час у сімейному колі. Спілкуємося, ділимося секретами і будуємо плани на майбутнє. Але є у мене і ще одне захоплення - подобається поратися в городі і саду. У такі години як ніби знову повертаюся в дитинство і поринаю в спогади.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло