Григорію Кириленку вдалося дотелефонуватися, і Олег Блохін докладно відповів на питання співрозмовника про готовність збірної до цих відповідальних ігор і пообіцяв, що українці досягнуть максимального результату. В кінцевому підсумку так воно і сталося - підопічні Олега Блохіна пробилися в чвертьфінал. Це, звичайно, був великий успіх наших футболістів.

«Дійсно, розмова з футбольною легендою запам'яталася назавжди. В голосі Олега Блохіна відчувалася впевненість і величезне бажання досягти високого результату. І головне, що українські футболісти тоді, як то кажуть, перевершили самих себе. Мені це також в якійсь мірі знайоме, адже з дитинства захоплююся футболом», - розповідає Григорій Кириленко.

- Напевно, у вас також було чимало яскравих перемог?

- Бувало й таке, але про все по порядку. Футболом почав серйозно займатися в 1984 році у відомому харківському клубі «Алмаз». Під керівництвом одного з корифеїв цієї гри Володимира Виноградова осягали основи не тільки футбольної майстерності, а й життєві цінності. До речі, його вихованці грали в харківському «Металісті» та інших професійних клубах. А ось наш головний успіх припав на 1990 рік. Тоді «Алмаз» пробився до фінальних змагань престижного Всеукраїнського турніру «Шкіряний м'яч». Виступили успішно, вигравши бронзові медалі.

Незабаром мене запросили виступати за дорослу команду релейного заводу «Зірка», хоча мені на той час було 15 років. Звичайно, було дуже приємно, і я відразу ж погодився. Тут також працював досвідчений тренер - Леонід Цисін, який зумів налаштувати команду на переможні виступи, і незабаром «Зірка» стала чемпіоном Харкова. Взагалі, мені завжди щастило на мудрих і душевних наставників. А це, крім Володимира Виноградова і Леоніда Цисіна, Леонід Аксьонов і його син Геннадій, а також Микола Курилко.

- Григорію Михайловичу, і ось настав час визначатися з майбутнім. Який ви зробили вибір?

- Перш за все порадився зі своїми батьками - Євдокією Іванівною і Михайлом Андрійовичем, які завжди були для нас із братом Андрієм прикладом. Мами, на превеликий жаль, вже немає поруч, а батько продовжує працювати художником-оформлювачем на Харківському авіаційному заводі. Так ось спільно прийняли рішення, і я вступив до Харківського автомобільно-дорожнього інституту на механічний факультет. Старанно вчився і, звичайно ж, грав за футбольну команду вузу. У той час я серйозно захопився музикою. І тут я дуже вдячний Елі Борисівні Облогіній, яка допомогла розкрити мені музичні задатки і завжди підтримувала в цьому напрямку. А в 2001 році влаштувався на КП «Харківводоканал» на ділянку надзвичайних ситуацій, якою керував нинішній директор Комплексу спецмашин і механізмів Олександр Власенко. До речі, Олександр Михайлович разом зі своїм батьком Михайлом Олександровичем зробили дуже багато для того, щоб я став хорошим фахівцем.

- Ви вже досить довго працюєте на підприємстві механіком. Як вдається витримувати такий щільний ритм роботи?

- Звичайно ж, у нашій професії є певна специфіка. По-перше, ті, хто керує спецтехнікою, мають бути професіоналами. А спецтехніка, яка виїжджає на рішення тих чи інших завдань, повинна завжди бути повністю підготовлена ​​і перебувати у відмінному стані. Тільки в цьому випадку можна досягти позитивного результату.

- Григорію Михайловичу, напевно, трапляються і неординарні ситуації?

- Звичайно, буває і таке. Наприклад, у разі непередбаченої аварії треба оперативно підготувати і випустити для її ліквідації необхідну техніку. Тут, без перебільшення, рахунок йде на хвилини. Саме в таких складних ситуаціях важливо не розгубитися, приймати правильні рішення, які посприяють своєчасній ліквідації аварійної ситуації на мережах водовідведення.

- Напевно, треба ще бути і хорошим психологом?

- Не без цього. Звичайно ж, водій або машиніст екскаватора повинен бути не тільки професіоналом, а й приступати до виконання своїх службових обов'язків, так би мовити, в хорошому настрої. Цьому сприяє і сприятливий мікроклімат в колективі. Також керівництво цеху - Сергій Мірошниченко та Вадим Бобрусь - націлюють нас на чуйне ставлення до тих працівників, які управляють спецтехнікою. Так що у нас панує гармонія і повне взаєморозуміння.

- Григорію Михайловичу, а як з футболом? На КП «Харківводоканал» не забули про головне захоплення?

- Ні в якому разі. Відразу після того, як влаштувався працювати на підприємство, зустрівся з Геннадієм Аксьоновим і, так би мовити, запропонував свої послуги. Він був не проти, і відтоді виступав за команду. До речі, незабаром після початку трудової діяльності я в складі збірної КП «Харківводоканал» став чемпіоном України серед промислових підприємств з міні-футболу. Потім було ще чимало гучних перемог і почесних трофеїв. А ось кілька років тому команда КП «Харківводоканал» виграла чемпіонат Харкова з футболу, але я вже був в якості начальника команди. Даються взнаки минулі травми, а тому прийняв рішення завершити ігрову кар'єру. А ось у боулінг продовжую грати і захищаю честь підприємства в складі команди на престижних змаганнях «Битва корпорацій». Що стосується футболу, то зараз я начальник міні-футбольної команди КП «Харківводоканал». Підопічні Геннадія Аксьонова продовжують успішно виступати в різних престижних турнірах, а я їм в цьому допомагаю.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло