Навіть близькі родичі і друзі, дізнавшись про цей вибір, здивовано знизували плечима. Мовляв, хіба це жіноча спеціальність - багатоканальний електрозв'язок. Зараз Світлана Завада розповідає, що цей вибір був зроблений не випадково. Її батько, Василь Петрович, і мати, Лідія Григорівна, працювали в Українському науково-дослідному інституті. Часто, після роботи, вони розповідали донькам про дивовижний світ науки і відкриттях, які відбуваються в інституті. Тому й зрозуміло, що вибір дівчат був не випадковим. Вони бачили себе в майбутньому науковими співробітниками і продовжувачами батьківської справи.

«В інституті вчилася добре і старанно. Спеціальність мені подобалася і тому прикладала всі зусилля, щоб досконально освоїти майбутню професію. Напевно, моє ставлення до навчання не пройшло повз увагу керівництва кафедри і після отримання диплома, мене залишили в інституті працювати інженером», - розповідає Світлана Завада.

- Світлана Василівна, напевно, збулася ваша мрія стати науковим співробітником?

- Не зовсім так. В силу об'єктивних життєвих обставин мені довелося змінити місце роботи. До речі, про це анітрохи не шкодую, тому, що потрапила в дружний і професійний колектив, без перебільшення, людей закоханих в свою справу. Ось так, в 1990 році  я і приступила до виконання обов'язків інженера відділу постачання ДП «Харьковводомережа» ТПО КП «Харківкомунпромвод».

- І як вам вдалося, образно кажучи, перепрофілюватися?

- Це було зовсім нескладно. По-перше, відділом керував досвідчений виробничник Володимир Залавський, який багато чому мене навчив. А по-друге, мені завжди подобалося вчитися, в тому числі і чомусь новому. Ось так я і стала постачальником і впевнена, що реалізувала свій потенціал.

- Світлана Василівна, від чіткої роботи працівників постачання, без перебільшення, залежить безперебійна робота всього підприємства. Як вдавалося вирішувати питання із забезпеченням в необхідній кількості матеріалами, обладнанням, спецодягом?

- Звичайно, зробити це було доволі непросто. Адже в ті роки, існував певний дефіцит матеріалів. Але, співробітники відділу прекрасно розуміли, що якщо не буде матеріалів, то і робота тих чи інших підрозділів ускладниться. Тому доводилося, так би мовити, всіма правдами і не правдами купувати в необхідних кількостях необхідні матеріали для безперебійної роботи підприємства. З часом, набувши необхідного досвіду, я очолила відділ постачання. І тепер уже сама передавала молодим фахівцям свої знання і навички в такій необхідній професії.

- А коли у вас з'явилося бажання працювати в профспілковій організації підприємства?

- Знаєте, це сталося якось само собою. Працюючи у відділі постачання, до мене часто зверталися люди з проханнями про допомогу і підтримку. Докладала усіх зусиль і незабаром мене обрали головою профкому на громадських засадах. Тоді з'явилося більше можливостей допомагати людям, що опинилися в непростій життєвій ситуації.

- Світлана Василівна, а які проблеми зараз доводиться вирішувати профспілковій організації?

- Питань, які доводиться вирішувати спільно з адміністрацією підприємства і трудовим колективом досить багато. Звичайно ж, першочерговим завданням є чіткий контроль за ходом виконання колективного договору. Але найголовніше те, що у всіх зацікавлених сторін є повне взаєморозуміння і якщо виникає проблема, то вона обов'язково вирішується. Також працюємо в тісній співпраці з комісіями, які створені на підприємстві. Контролюємо правильне нарахування і своєчасну виплату заробітної плати, матеріальне забезпечення і багато інших питань. Звичайно ж, багато заяв приходить на адресу профспілки на надання матеріальної допомоги, в першу чергу на лікування. І в цьому актуальному питанні робимо все від нас залежне. А ще допомагаємо створювати найкомфортніші умови, як для роботи співробітників підприємства, так і для дозвілля. На КП «Харківводоканал» розвивається спорт, художня самодіяльність, а також є хороша можливість відпочити працівникам і членам їх сімей на базі відпочинку «Аква» і в закладах оздоровлення та відпочинку «Ромашка» і «Факел». Причому з дуже суттєвими знижками.

- Цікава і важлива робота, вірні друзі, а чим ще для вас пам'ятне підприємство?

- Тут я зустріла, як то кажуть, свою другу половинку. Вже багато років ми з Миколою Семеновичем разом. Виховуємо дітей, онуків і душі в них не чаєм. Тому, намагаємося якомога частіше бачитися і спілкуватися, особливо на природі. І тут нас виручає батьківський будинок мого чоловіка в Нововодолазькому районі. Тут у всіх свої інтереси. Хтось любить попрацювати на городі і в саду, хтось порибалити і погуляти в лісі, а ось Микола Семенович - бджоляр з великим стажем.

- Світлана Василівна, загалом, вам не доводиться думати над тим, де відпочити?

- Ну, знаєте, це не зовсім так. Я в душі мандрівниця і мені іноді, так би мовити, дуже тягне в далечину. Є у мене і заповітна мрія - побувати в Італії або у Франції. Сподіваюся, що вона колись неодмінно збудеться.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло