28 квітня відзначається Всесвітній День охорони праці. Наталія Усенко, яка працює інженером з охорони праці Комплексу «Харківводовідведення» КП «Харківводоканал», вважає, що професійне свято - ще один привід відзначити нелегку і почесну працю працівників цієї професії.
Тим більше, що тут не буває випадкових людей, а працюють тільки за покликанням, адже ці спеціалісти відповідають за здоров'я і життя співробітників підприємства. Наша героїня вже більше десяти років працює на цій відповідальній посаді і вважає, що їй дійсно пощастило в житті і вона навіть не уявляє, що могла б займатися іншою справою. Хоча в шкільні роки Наталія довго визначалася з вибором майбутньої професії.
«Народилася я в Феодосії в сім'ї педагогів. Батько, Борис Олександрович, викладач фізкультури, а мама, Ірина Василівна, вчитель математики. Я дуже пишалася своїми батьками і навіть сама у свій час хотіла піти по їх стопах. Але мама була першою, хто не підтримала мої прагнення. Ось тоді я і вирішила стати юристом. Але в один із днів дізналася, що в місті працюють підготовчі курси для вступу в Харківський авіаційний інститут. Літаки, космічні кораблі, звичайно ж, запаморочили мені голову, і я пішла на ці курси. Потім успішно склала вступні іспити і в кінці літа поїхала вчитися до Харкова», - розповідає Наталя Усенко.
- До речі, Наталіє Борисівно, а на якому факультеті навчалися у ВНЗ?
- Факультет у мене був серйозний - «Літакобудування і вертольотобудування». Крім занять, багато часу проводила в бібліотеці - читала спеціальну літературу, готувала конспекти. До речі, ще в школі я серйозно займалася волейболом. Тренувалася в дитячо-юнацькій спортивній школі, і наша команда досить успішно виступала в різних турнірах в Криму. Але ось в вузі об'єднати навчання з серйозними заняттями спортом виявилося досить складно... І ось досить швидко і непомітно пролетіло п'ять років, і я успішно захистила диплом. А після цього почалися нелегкі пошуки роботи. Склалося так, що наша галузь на той час переживала не найкращі часи.
- І чим же увінчався Ваш пошук?
- Я зверталася на багато підприємств і організацій, але безуспішно. А допоміг мені мій дядько Володимир, який незрозуміло з яких джерел дізнався, що на КП «Харківводоканал» потрібен інженер з охорони праці. І я, звичайно ж, вже на наступний день пішла на співбесіду до начальника відділу охорони праці підприємства Ольги Євгеніївни Єрьоміної. Розпитувала вона багато про навчання, знання специфіки професії, вміння спілкуватися з людьми. Після цього Ольга Євгеніївна підвела мене до керівника Диканівських очисних споруд Олександра Олександровича Костенка і сказала, мовляв, ось вам фахівець з охорони праці, якого давно шукаєте. Так я і опинилася на Диканівці.
- Наталіє Борисівно, як колектив зустрів молодого фахівця?
- Диканівські очисні споруди - це унікальний виробничий комплекс зі своєю багатою історією, успіхами і, звичайно ж, запам'ятався харків'янам техногенною аварією і її ліквідацією. Ось про це ми повинні постійно пам'ятати. Тим більше, це об'єкт підвищеної небезпеки 2-го класу, де охорона праці повинна бути на належному рівні. З чого ж я повинна була почати свою роботу? Директор Диканівських очисних споруд Олександр Олександрович Костенко відверто сказав мені, мовляв, якщо ти прийдеш і скажеш, що інженера з охорони праці люблять, то це вже не інженер з охорони праці, його повинні поважати. До кожного з працівників, а їх тоді налічувалося 400 чоловік, треба бути строгим, принциповим, вимагати бездоганного виконання відповідних інструкцій з охорони праці. Зі свого боку Ольга Євгеніївна Єрьоміна висловилася в тому дусі, що якщо мені щось незрозуміло, то я не повинна соромитися питати, радитися з людьми, вислуховувати їхні зауваження і пропозиції і керуватися ними. Ось цих двох правил я дотримуюся донині.
- А тепер, якщо можна, розкладіть по поличках Ваші практичні дії на виробництві?
- Я вже говорила, що Міські очисні споруди водовідведення №1 це об'єкт підвищеної небезпеки 2-го класу. Тут люди працюють в колодязях, на висоті, проводять електро- і газонебезпечні роботи, мають справу з автотранспортом і різними механізмами. Тому вони повинні мати спеціальні допуски, перед початком робіт обов'язково проводиться інструктаж. А головне для нас - профілактична робота в колективі. Постійно проводиться оперативний контроль над станом охорони праці, розробляємо відповідні методичні рекомендації, суворо стежимо за тим, щоб працівники використовували засоби захисту. Також у навчально-тренувальному містечку проводимо практичні заняття. І, звичайно ж, щорічно оцінюємо знання трудівників на іспитах. Все це в комплексі і забезпечує належні результати. До того ж, бригада слюсарів аварійно-відновлювальних робіт під керівництвом Юрія Малахова є однією з кращих на підприємстві і посіла перше місце в огляді-конкурсі «Краща бригада слюсарів аварійно - відновлювальних робіт»... Словом, є чим пишатися і в той же час прагнути і далі вдосконалювати роботу в даному напрямку.
- Ви вже більше десяти років працюєте на одному і тому ж місці. Чи не виникало бажання спробувати себе в чомусь новому?
- Ні. Знаєте, це жива робота з людьми, кожен день виникають різні ситуації, а іноді і проблеми. Їх треба вирішувати - оперативно і з максимальним ефектом. Ось це так вкоренилося в моє життя, що по-іншому я і не уявляю. До того ж я в усьому люблю постійність. До речі, як і в сімейному житті. Ще на першому курсі інституту я познайомилася з однокурсником Юрієм і з тих пір ми разом, ділимо і радощі й негаразди.
- Значить і відпустку Ви проводите разом?
- Звичайно. Спочатку ми їдемо до моїх батьків у Феодосію, купаємося і загоряємо. А другу половину відпустки проводимо у батьків чоловіка в Чернігівській області. В обов'язковій програмі - старанна робота на городі. А ось довгими зимовими вечорами я займаюся вишиванням бісером. Моя перша робота називається «Бузок», в яку я вклала всю свою душу і вміння. І ще одне - свої творчі роботи я не зберігаю, як то кажуть, в скрині, а обов'язково дарую родичам і близьким друзям. Це приносить мені величезне задоволення і радість.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло