Так вже влаштоване наше життя, що приклад батьків служить чи не вирішальним фактором у виборі майбутньої професії їх дитиною. З цим цілком згодна і диспетчер КП «Харківводоканал» Наталія Ходак. Її батько і мати все життя пропрацювали на Харківському заводі транспортного устаткування.
Тому Наталія, слухаючи їх вечірні розмови, добре знала справи в їх трудовому колективі, ті проблеми, які їм доводилося вирішувати. Вона так і сказала батькам, що після закінчення навчання неодмінно буде працювати на цьому підприємстві. Її слова не розходилися з ділом. Після закінчення школи Наталія вступила до Харківського радіотехнічного технікуму на машинобудівний факультет. На цьому вона не зупинилася, і наступним навчальним закладом став Харківський інженерно-економічний інститут. Навчалася Наталія старанно, багато часу проводила в вузівській бібліотеці, де знайомилася з передовими досягненнями в галузі. Її старання увінчалися червоним дипломом. Але найбільшою радістю для молодого фахівця став той день, коли вона разом з батьками переступила поріг заводу транспортного устаткування. Так і почалася її трудове, доросле життя.
«У відділі кадрів заводу мені запропонували посаду нормувальника. Спочатку я трохи побоювалася, що мені переважно доведеться мати справу з паперовою тяганиною - писати різні звіти і робити відповідні розрахунки. Але все виявилося не так. І головне тут - визначити оптимальний час для виготовлення працівником будь-якої деталі або вузла. Тут вже потрібно бути справжнім психологом, адже необхідно враховувати цілий комплекс професійних нюансів. А основне - стимулювати виробничника таким чином, щоб він постійно підвищував свою майстерність, вміння і це дозволяло йому виготовляти більше продукції за певний час. За це, звичайно, виплачувалася матеріальна винагорода. І я досить швидко освоїла цю науку. Тому, коли мені запропонували посаду начальника бюро праці і заробітної плати, я погодилася. Для цього у мене вже були певні навички і досвід», - розповідає Наталія Ходак.
- Наталіє Михайлівно, виходить, що в житті у Вас все складалося досить успішно та й намітився кар'єрний ріст?
- Так, я була задоволена і роботою, відмінно складалися і взаємовідносини в трудовому колективі. Але на початку 90-х років минулого століття ситуація на підприємстві різко змінилася. Виробництво залихоманило, зменшився збут готової продукції, а тому впала і зарплата, робочі почали розраховуватися з заводу. І у мене, звичайно, також не було перспектив. Довелося змінити місце роботи. А далі - як в калейдоскопі: працювала і головним бухгалтером, і фінансовим директором в комерційних структурах.
Доводилося мати справу з різними виробничими організаціями Харкова, зокрема і з КП «Харківводоканал». До речі, на цьому підприємстві на той час уже працювала інженером-хіміком моя донька Вікторія. І коли я знову стала перед вибором, де шукати нове місце роботи, Вікторія підказала, що на Диканівській очисні споруди потрібен бухгалтер. Я і погодилася.
- Скажіть, робота на підприємстві була стабільною?
- Так, працювали стабільно, без будь-яких потрясінь. Тим більше, що для мене тут ніяких секретів не було. Та й колектив підібрався досвідчений, успішно вирішували всі виробничі завдання. Згодом мене запросили бухгалтером на Комплекс спецмашин і механізмів. А потім в силу обставин довелося мені опанувати нову спеціальність - диспетчера диспетчерської служби Комплексу спецмашин і механізмів.
- Наталіє Михайлівно, і як швидко Ви освоїлися на новому місці?
- Доволі швидко. Найбільш напружений час тут - ранок, коли водії готуються до виїзду на об'єкти. Необхідно перевірити у кожного наявність відповідних документів, визначити кілометраж пробігу і витрати палива. При цьому треба все зробити швидко і безпомилково. Звичайно ж, трапляються і непередбачені ситуації, коли в силу об'єктивних причин доводиться замінити водія протягом робочого дня... Словом, доводиться завжди тримати руку на пульсі. Щось я швидко освоїла, щось мені підказали колеги і в тому числі керівництво Комплексу спецмашин і механізмів.
- На підприємстві розповідали, що Ви берете активну участь у спортивному житті колективу... Це так?
- Зі спортом я дружу з раннього дитинства. У школі займалася волейболом, в технікумі - баскетболом. А ось коли вчилася в інституті, то серйозно зайнялася на той час молодим і перспективним видом спорту - бадмінтоном. І коли я прийшла працювати на КП «Харківводоканал», то посилено почала пропагувати цю гру. Знайшлися однодумці, створили досить сильну спортивну дружину. На нашому рахунку вже є і чимало яскравих перемог. Наприклад, в минулому році в престижному турнірі «Битва корпорацій» посіли перше місце.
- Наталіє Михайлівно, а чим ще захоплюєтеся?
- Ми з чоловіком Василем завзяті театрали. Регулярно відвідуємо харківські театри, особливо подобаються прем'єри. Нам дуже запам'яталася прем'єра опери «Князь Ігор», яку дивилися в оперному театрі. З квитками було важко, але ми, все-таки, зуміли потрапити на прем'єру. Відвідуємо і концерти, особливо подобається класична музика. Скажу відверто: з мистецтвом легше і по життю крокувати, і працюється краще, і відчувається співучасть в духовному житті свого народу.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло