Батьки начальника мікробіологічного відділу Лабораторії санітарно-епідеміологічного контролю якості води КП «Харківводоканал» Олени Максимової працювали на прославленому далеко відомого за межами міста Харкова заводі імені Малишева. Їх трудову династію заснувала бабуся Олени - Антоніна Павлівна, яка і в довоєнні і післявоєнні роки працювала на підприємстві головним економістом. Після робочого дня вони з захопленням розповідали про свої справи, плани на майбутнє, а також про те, як заводська молодь проводить своє дозвілля. Тому і Олена, закінчивши середню школу пішла працювати на завод імені Малишева. Працювала, а у вільний час займалася на підготовчих курсах в університеті імені В.Н. Каразіна. Вона мріяла вступити на біологічний факультет вузу. Її мрія збулася - вона стала студенткою. Навчалася захоплено і старанно, багато читала наукової літератури, вечорами пропадала в університетській бібліотеці. Але після четвертого курсу навчання в життя Олени відбулися серйозні зміни.
«Я вийшла заміж за випускника Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ імені Крилова Олега Максимова. І ми поїхали в місто Гагарін Смоленської області. Роботи за фахом там не знайшлося, і я влаштувалася діловодом у військову частину. А через п'ять років знову повернулися до рідного Харкова. Чоловік почав викладати в своєму училищі, а його батьки, Юрій Петрович і Людмила Арсеніївна, які працювали на КП «Харківводоканал», порадили мені роботу за профілем на цьому ж підприємстві. Оформили мене інженером-бактеріологом в Лабораторію санітарно-епідеміологічного контролю якості води КП «Харківводоканал». Я працювала і продовжувала вчитися в університеті. Коли я готувала дипломну роботу по гідробіології річки Уди, мені велику допомогу надали інженери-мікробіологи Людмила Паша і Віра Шевченко. Успішно захистилася і стала дипломованим фахівцем», - розповіла Олена Максимова.
- А як складалися Ваші виробничі відносини?
- Знання, отримані в університеті, це, звичайно, гарна підмога, але на виробництві іноді виникають такі ситуації, відповіді на які в підручниках не знайдеш. Тому я дуже вдячна колишньому начальнику лабораторії Зінаїді Кошняковій і інженеру-бактеріологу Валентині Басенко. Вони надали мені велику допомогу і підтримку. Тому я швидко увійшла, як то кажуть, в курс справи, освоїла всі технологічні процеси по визначенню якості води.
- Скажіть, Олено Едуардівно, а робота в лабораторії чи не перетворюється в механічний процес, чи не перетворюється на рутину?
- Звичайно ж ні. За кожним показником якості питної води стоїть копітка робота, тут не можна допустити ні найменшої погрішності. До того ж, з часом збільшується кількість обумовлених показників. Наш відділ перевіряє якість питної води за чотирма основними напрямками: бактеріології, вірусології, паразитології та гідробіології. Можу повідомити харків'янам, що питна вода в Харкові відповідає всім необхідним встановленим нормам і стандартам якості.
Важливо відзначити і те, що керівництво підприємства приділяє велику увагу роботі лабораторії в плані технічного забезпечення. Відділ обладнаний сучасним приладовим парком, що дозволяє достовірно і якісно визначати всі мікробіологічні параметри. До речі, прийнято рішення найближчим часом оновити лабораторне обладнання, що дозволить за допомогою експрес методів набагато швидше отримувати результати досліджень.
- А як складається Ваша трудова біографія?
- П'ятнадцять років тому мене призначили начальником мікробіологічного відділу. За цей час в роботі відбулися великі зміни. До речі, незабаром після мого призначення в відділі була проведена атестація. Це випробування пройшло успішно, і це не дивно, адже в колективі працюють досвідчені і сумлінні співробітники. Одна з них - Віра Шевченко. Вона вже давно працює в лабораторії, прекрасно знає специфіку, а головне - виховала цілу плеяду молодих мікробіологів. Також можна відзначити і наших трьох Валентин - Тихонову, Данильченко і Калюжну. З ними, так би мовити, можна і гори з місця зрушити.
Разом із тим, велика увага приділяється підвищенню кваліфікації співробітників. Беремо участь в різних семінарах, до речі, свого часу представляли свою лабораторію на міжнародній виставці в Києві. Враження про себе залишили хороше, про нас дізналися в інших регіонах України. Часто телефонуємо один одному, ділимося досвідом, а в разі потреби і допомагаємо колегам.
- Олено Едуардівно, Ви розповідали про те, що харків'яни вживають високоякісну питну воду. А чим би Ви ще могли підтвердити це?
- Розповім один випадок. Якось до мене в гості приїхали знайомі з Ізраїлю. Я була дуже здивована тим, що вони з задоволенням пили у великій кількості не мінеральну воду, а звичайну, з крана і називали її «живою». Потім гості розповіли, що у них в країні питна вода дуже цінується. Справа в тому, що природної води там дуже мало, а тому її виготовляють із морської води. І, природно, смак цієї води дуже далекий від нашої.
До речі, завтра відзначають Всесвітній День водних ресурсів. Недарма кажуть, що вода - це безцінне багатство і джерело життя всього живого на землі. Вітаю всіх зі святом і бажаю, щоб вода завжди була в достатку в кожній хаті.
- А тепер давайте поговоримо про сімейні справи. В першу чергу, радують діти?
- У нас з чоловіком Олегом дві прекрасні доньки. Старша, Вікторія, закінчила фармацевтичну академію з червоним дипломом і працює за профілем в Києві. Молодша, Марина, вийшла заміж і живе в Німеччині. Там вона вчиться і працює. Так що з дітьми у нас, можна сказати, повний порядок. А для нас з чоловіком тепер у Харкові головна радість - заміська дача. Там у нас сад, город, все обробляємо, готуємо і консервуємо овочі і фрукти. Чоловік завзятий рибалка, часто мене радує великим уловом. Ну а я захоплююся «тихим полюванням», тобто люблю збирати гриби.
А ось довгими зимовими вечорами я згадую своє далеке дитинство, коли бабуся Антоніна Павлівна навчила мене в'язати. Ось тоді і беру в руки спиці, в'яжу светри. Були часи, коли вся рідня з задоволенням носила зв'язані мною речі. Ось так ми і живемо.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло