А почалася його велика любов до футболу ще в далекі дитячі роки, коли він записався в спортивний клуб «Алмаз». Хлопчик разом зі своїми ровесниками наполегливо тренувався, разом осягали хитромудрі комбінації і тонкощі гри. Їх девізом було бажання перемагати і тільки перемагати. Незабаром почалися ігри на призи дуже престижного дитячого футбольного турніру «Шкіряний м'яч». Команда «Алмаз» стала переможцем змагань, а Олександр Урсул зрозумів, що це захоплення на все життя.

«Після закінчення восьмирічки вирішив вступати до спеціального професійно-технічного училища №9 у спеціалізований клас з футбольним ухилом «Трудові резерви». Тут і тренування були вже поінтенсівніші, вивчали тактику гри, різні схеми, які завчасно готували до матчів наші тренери. Ми, звичайно ж, чітко виконували всі їхні установки, і це дуже допомагало команді в поєдинках з сильними суперниками», - розповідає Олександр Урсул.

- Мабуть, незабаром прийшли й великі перемоги?

-  Так. У 1987 році ми пробилися до фінальної частини чемпіонату колишнього Союзу серед спецкласів. Вона проходила в Адлері і у вирішальному матчі ми зустрілися з командою Ленінграда. Поєдинок був дуже напруженим і захоплюючим. У підсумку наша команда перемогла і стала чемпіоном», - розповідає Олександр Урсул.

- Олександре Михайловичу, а де Ви працювали після закінчення училища?

- Після закінчення училища я отримав направлення на харківський завод імені Шевченка. Працював слюсарем в інструментальному цеху, а також тренувався і грав за команду підприємства «Маяк», яка була однією з найсильніших в місті. А потім настав час йти служити в армію.

- Напевно, під час служби в армії також не розлучалися з улюбленою грою?

- Служив я на Західній Україні в місті Золочів. Командир підрозділу, дізнавшись, що я грав в Харкові в футбол, дозволив мені виступати на першості району в складі команди «Динамо». Скажу відразу, що рівень гри місцевих футболістів був досить високий і багато з них згодом грали в різних командах майстрів на чемпіонатах України. Так що доводилося грати з повною віддачею сил і завдяки цьому я постійно перебував в належній спортивній формі.

- Олександре Михайловичу, після служби в армії Ви знову повернулися до Харкова до своїх друзів-спортсменів?

- Так. Я повернувся на завод імені Шевченка, на своє колишнє робоче місце. І, звичайно ж, тренувався і грав за команду «Маяк». З часом мене помітив  тренерський  штаб однієї з найсильніших команд Харківської області - мереф'янського «Авангарду». Колектив там підібрався, як то кажуть, бойовий, у всіх матчах грали тільки на перемогу. Ми ставали чемпіонами та володарями Кубка Харківської області, а також вибороли право виступати у другій лізі першості України з футболу. Для мене це був, безумовно, самий вдалий період спортивного життя...

- І як же в подальшому склалося Ваше трудове життя?

- У 1997 році я влаштувався працювати слюсарем КПіА на підприємство «Харківміськгаз». Але і тут, так би мовити, футбольний м'яч не відпустив мене. Тоді на базі цього підприємства була створена і успішно виступала в першості області команда «Газовик» Безлюдівка. Її тренери, знаючи про мої футбольні досягнення, запросили грати в її складі. Ось в складі цієї команди ми успішно виступали в першостях області та сільських команд «Колос». А в один з днів 2001 року зустрівся з тодішнім директором Безлюдівських очисних споруд Віктором Булгаковим, який дуже любить футбол.

- І чим закінчилася ця зустріч?

- Він запропонував мені і робоче місце слюсаря по ремонту дорожньо-транспортних машин і тракторів і, так би мовити, можливість продовжити футбольну кар'єру. Тренер команди Геннадій Аксьонов зустрів мене з повагою, довірив місце в складі команди. Брали активну участь в різних турнірах, ставали їх переможцями і призерами.

- В останні роки скарбничка футбольної команди підприємства поповнилася новими нагородами. З чим це пов'язано?

- Дійсно, два роки тому команда КП «Харківводоканал» стала чемпіоном міста Харкова з футболу, а в наступному році підтвердила це почесне звання. У тому ж 2017 році команда підприємства з міні-футболу посіла друге місце в престижних змаганнях «Битва корпорацій» і в турнірі ФК «Універ». Звичайно ж, це стало можливим завдяки всебічній підтримці керівництва КП «Харківводоканал» на чолі з Віталієм Пановим.

- Олександре Михайловичу, а як ставляться до Вашого захоплення футболом друзі по роботі?

- З великим розумінням. З перших днів роботи відразу, так би мовити, влився в дружній колектив. В перший час начальник автотранспортного ділянки Сергій Мірошниченко та досвідчені фахівці, в разі потреби, допомагали порадою і підказували. Цим людям я вдячний як успіхам в професії, так і підтримці в моєму захопленні футболом.

На роботі у нас дуже дружний і згуртований колектив. Трудовий процес завжди насичений різнопланової діяльністю. Наша техніка забезпечує життєдіяльність в місті за різними напрямками, а керують цією технікою люди. Вони працьовиті і дисципліновані, адже кожен день доводиться відповідально вирішувати поставлені завдання. Ми, в свою чергу, робимо все для того, щоб техніка була в робочому і справному стані.

- Напевно, за ці роки на роботі траплялися і позаштатні ситуації?

- Безумовно. Але всі ми прекрасно розуміємо, що якщо треба виконати те чи інше завдання, то це обов'язково буде зроблено. Адже автотехніка в будь-який час доби повинна перебувати, так би мовити, в повній бойовій готовності. Ще раз повторюся, що колектив у нас висококваліфікований і в змозі вирішити завдання будь-якої складності.

- Олександре Михайловичу, повертаючись до футболу, як оцінюєте його перспективи в Україні?

- На жаль, дуже шкода, що національна збірна України не змогла пробитися до фінальної частини чемпіонату світу з футболу. Проте, у відбірковому турнірі підопічні Андрія Шевченка виступили гідно, а тому є хороші перспективи на майбутнє.

- До речі, а чи займається ще хтось в родині футболом?

- Це мій син Вадим. Правда не професійно, але у вільний час із задоволенням грає з друзями в улюблену гру мільйонів. А ось коли транслюється який-небудь цікавий поєдинок, то до нас приєднується і моя дружина. Вона також є уболівальником і завжди мене підтримує. Ось така у нас дружна і футбольна сім'я.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло