Так вже склалася доля, що, відслуживши в армії, Микола Бойко за порадою друзів в 1977 році прийшов працювати на КП «Харківводоканал». Спеціальність у нього була вкрай затребувана для підприємства - «машиніст-тракторист широкого профілю». Тому його відразу і оформили машиністом бульдозера. Але так уже сталося, що незабаром Микола Григорович в числі кращих працівників поїхав на допомогу трудівникам села. У радгоспі «Лиманський» Зміївського району він трудився на посівній, так би мовити, від зорі і до зорі. Тим більше, що певний досвід у нього вже був. У селі Дружевець Орловської області після закінчення школи він працював трактористом у місцевому колгоспі. Словом, керівники радгоспу «Лиманський» залишилися задоволені його участю в польових роботах.
Після повернення на підприємство на Миколу очікував сюрприз - йому довірили найпотужніший на той час екскаватор, що був виготовлений на Калінінському машзаводі. На такій сучасній техніці раніше працювати йому не доводилося, але він не розгубився і досить швидко освоїв цей екскаватор. Тим більше, що поруч був досвідчений напарник - Іван Михайлович Федун. Він допоміг молодому машиністові досконально вивчити нову техніку і її можливості.
- Мені пощастило, що я потрапив на таке велике і розвинуте підприємство, - розповідає Микола Бойко. - У колективі панувало повне взаєморозуміння, кожен був готовий прийти на допомогу товаришеві. Сприятливо впливало і чуйне ставлення керівництва до людей, до їх нагальних проблем. Я неодноразово зустрічався і мав бесіди з тодішнім генеральним директором Валерієм Альбертовичем Петросовим. Він докладно цікавився моєю роботою, як вирішуються виробничі завдання і що потрібно для того, щоб вони виконувалися більш успішно. Також його хвилював побут робітників, відносини в родині, а також дозвілля. Після таких розмов, як то кажуть, і працювати було легше, і мікроклімат в колективі значно поліпшувався. До речі, і нинішнє керівництво підприємства дуже багато робить для того, щоб створити на кожному робочому місці хороші умови для праці, підтримує різні ініціативи та починання, цілеспрямовано працює над тим, щоб підвищувався заробіток і ефективно діяли інші матеріальні і моральні стимули.
- Миколо Григоровичу, Ви вже розповідали про те, що почали працювати на самому високопродуктивному на ті часи екскаваторі. Завдань було багато?
- На той час техніки на підприємстві не вистачало, тому кожен екскаватор був, як мовиться, на вагу золота. От мені й доводилося досить часто виїжджати на ліквідацію аварій на водогонах, так би мовити, і вдень і вночі, і в будні і в свята. Але я завжди був готовий виконати поставлене завдання. А з часом підприємство почало оновлювати нову техніку, в тому числі і екскаватори. І хоча обсяги роботи збільшувалися, але навантаження хоч трохи, але зменшилося.
- Скажіть, а екстремальні ситуації часто траплялися?
- За довгий час роботи траплялося різне. Загалом-то це штатні ситуації, нічого особливого тоді і не відбувалося. Але я пам'ятаю і кілька масштабних аварій, в ліквідації яких брав безпосередню участь. Одна з них сталася в районі Новоселівки, поблизу залізничного полотна. Там стався порив водоводу і водою залило залізничні колії. О 3 годині ночі мене підняли «по тривозі», і я на екскаваторі прибув на місце аварії. Оперативно виконав необхідні роботи, а ось наслідки аварії усувалися ще кілька діб.
Ще одна серйозне пригода сталася взимку на одному з Салтівських мікрорайонів. Там прорвало трубопровід великого діаметра, вода залила вулицю і незабаром перетворилася в крижаний каток. Звичайно ж, припинився і рух тролейбусів. Словом, нам довелося виконати масштабні роботи по ліквідації наслідків цієї аварії.
- Миколо Григоровичу, скажіть, а як змінилися технічні можливості аварійно-ремонтних робіт?
- Звичайно, певний прогрес в цій справі є. Раніше, особливо взимку, робітникам доводилося докладати багато зусиль для того, щоб розкопати землю, де трапилася аварія на водоводі. Тоді не було практично ніяких технічних пристосувань. Зараз же аварійно-ремонтні бригади «озброєні» всім необхідним, що дозволяє оперативно і набагато швидше ліквідувати пошкодження на водоводах навіть у люті морози. До речі, треба відзначити і те, що зараз значно збільшилися обсяги перекладки ділянок водопроводів. Тому і зменшується кількість аварійних ситуацій в місті.
- Ви вже понад 40 років працюєте на одному підприємстві. Робота інтенсивна, займає багато часу. А коли випадає вільна хвилина, яким захопленням віддаєте перевагу?
- Почну з далекої юності. Ще навчаючись в школі, я з великим задоволенням займався спортом, особливо захоплювався хокеєм і лижними гонками. Потім, уже в Харкові, стався цікавий випадок. Якось я катався на ковзанах, а поруч тренувалися хокеїсти команди заводу «Світло Шахтаря». Їх тренер якийсь час придивлявся до мене, а потім і каже, мовляв, покажи своє вміння на льоду. Я і продемонстрував свої навички, після чого він і запропонував мені місце в складі команди. Ось з цими хлопцями я і виступав тривалий час в чемпіонаті України з хокею з м'ячем. А з роками грав і за міські хокейні команди, брав активну участь в спартакіадах КП «Харківводоканал». Все це, на жаль, уже в минулому.
Зараз моя головна турбота - дача, фруктовий сад, іноді виходжу в ліс по гриби. Але головне щастя - це коли за столом збирається наша велика родина - дружина, діти і внуки.
- Миколо Григоровичу, Ваші побажання ветеранам підприємства...
- Скажу коротко: так тримати, друзі! Наша праця і досвід дуже важливі для підприємства. А головне, передати свій багатий досвід молоді, яка прийме від нас трудову естафету.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло