Скільки себе пам'ятає Віктор Дмитрович Теремець, в його житті завжди присутня музика і пісні. Ще в дитинстві, коли він з батьками жив в уральському селищі Колчедан, пам'ятає, як довгими зимовими вечорами його мати і батько, а часто і сусіди, збиралися разом і співали під гармошку народні пісні. Маленький Вітя і собі намагався підспівувати дорослим. Батько помітив тягу синочка до музики і навчив його грати на гармошці. Ось з тих пір Віктор і почав брати активну участь в шкільних ранках і концертах. Після закінчення школи вступив до музичного училища в місті Свердловську. Потім була служба в армії, повернення в рідні місця і робота вчителем співу в Каменськ-Уральському. І весь цей час Віктор Дмитрович наполегливо підвищував свої музичні знання та навички. Допомагало йому в цьому і заочне навчання в Московському державному університеті культури і мистецтва.
- Життя склалося так, що незабаром мені довелося залишити рідні уральські краї і переїхати в Україну, - розповідає Віктор Теремець. - Влаштувався я працювати художнім керівником хору ГРЕС №2 в селищі Есхар, що на Чугуївщині. Відносини в творчому колективі склалися сприятливі, ми почали працювати над новою програмою. Її в кінцевому підсумку дуже тепло зустріли жителі селища. А потім, в 1982 році, доля звела мене з керівником Комплексу водопідготовки «Дніпро» Михайлом Васильовичем Ніколаєнко. Найцікавіша людина, більше 30 років очолював підприємство. Він, до речі, не тільки глибоко знав виробничі питання, а й цікавився самодіяльністю і спортом. Ось Михайло Васильович і розповів мені про те, що в останні роки ніяк не може підібрати досвідченого художнього керівника хору. І відразу запропонував мені цю посаду. Я подумав і погодився.
- Вікторе Дмитровичу, скажіть, а в чому полягає ефективність роботи художнього керівника хору?
- Розумієте, це не виробництво, тут ніякі відсотки, звичайно ж, не підходять. Робота творча, треба відшукати дійсно талановитих виконавців, допомогти їм розкрити і сформувати свій дар. Тим більше, що підхід до такої творчої особистості потрібен особливий, індивідуальний. Буває, що проходять місяці, а то й роки, поки отримаєш необхідний результат. А потім ще одне - необхідно з цих індивідуальностей сформувати повноцінний колектив. Ось і мені довелося працювати в такому напруженому ритмі, коли через вісім років нашому творчому колективу присвоїли звання народний. Але на досягнутому не зупиняємося і періодично ми підтверджуємо це високе звання.
- І кого б Ви хотіли відзначити з учасників народного хору «Донець»?
- Почнемо з тих, хто довгі роки радує глядачів своєю творчістю. Це староста хору Тетяна Одод, а також досвідчені і талановиті виконавці-солісти Любов Смаглій, Оксана Близнюк, Алла Болотченко, Надія Середа, Єлизавета Дерюгіна, Володимир Андрейченко і Юрій Лаврик. Приємно і те, що все впевненіше почуваються на сцені і молоді таланти - сестри Людмила і Олена Вілісови, Олена Кандубіна, Анна Касьянова і Вікторія Горбунова. Велику допомогу колективу надає і звукорежисер Володимир Корсаков. Мені здається, що саме сплав зрілості і молодості визначає успіх і популярність «Дінця». Також глядачі завжди тепло зустрічають наші вокальні ансамблі «Козацьке коло» і «Джерельце».
- Розкажіть про репертуар народного хору.
- Підібрати репертуар - справа серйозна і відповідальна. Доводиться ретельно і копітко знайомитися з текстами різних пісень, враховувати, як їх сприймуть глядачі. Тут не місце «прохідним» пісням, які пробуджують у душі людини ніякі позитивні емоції. До того ж, доводиться враховувати і те, що репертуар повинен бути підібраний до певної події. Особливо увагу приділяємо народним пісням, які користуються великою популярністю глядачів. Хочеться згадати добрим словом і нашого поета Володимира Чічканя, якого, на жаль, уже немає з нами. Але наш народний хор продовжує виконувати такі відомі його пісні, як «Харківщина моя», «Вертайтесь лелеки» та інші.
- Напевно, на одному ентузіазмі народному хору непросто було б продовжувати радувати своїх шанувальників творчістю. Так?
- Безумовно. І тут слова подяки хочеться висловити керівництву підприємства та профспілкової організації. Завдяки їхній допомозі народний хор «Донець» дивиться з оптимізмом у майбутнє. Ось і недавно нам подарували комп'ютерну техніку і баян.
- Вікторе Дмитровичу, а Ви берете в руки музичний інструмент?
- Так, й причому постійно. Я акомпаную на баяні під час виступу народного хору «Донець». Уже зіграв і на новому музичному інструменті і отримав справжнє задоволення.
- А як з послідовниками Вашого творчого шляху?
- Знаєте, ситуація тут повторилася. Як уже говорив, не дивлячись на те, що мої близькі любили співати, тільки я серйозно зайнявся музикою. Ось і мої діти - Олена і Олег не пов'язали себе з музичною діяльністю. Але може, воно й на краще. На моє глибоке переконання, кожен повинен займатися своєю справою і не просто, а з любов'ю.
- Вікторе Дмитровичу, а з яким настроєм Ви і Ваш народний хор зустріли Новий 2018 рік?
- Настрій відмінний, сподіваюся, що це відчули і численні глядачі, які побували на нашому новорічному концерті. А від себе я ще скажу так: нехай в душі кожної людини завжди живе його улюблена мелодія. Вона, так би мовити, «нам будувати і жити допомагає».
Інтерв'ю провів Ігор Тесло