- Ще з дитинства у мене проявилася любов до техніки, - розповідає Роман Воронін. - Батько купив мені мотоцикл «Мінськ», і час від часу мені доводилося приводити його в порядок. Про це швидко дізналися сусіди і в разі поломки техніки зверталися за допомогою. Саме тому після закінчення школи я і вступив до Харківського автотранспортного технікуму. Але закінчити його не довелося, мене призвали в армію. Служив я в Золочеві Львівської області в автороті старшим водієм. А після демобілізації я повернувся в рідне село.

- І чим Ви зайнялися попервах?

- Гідної роботи ні в селищі, ні в райцентрі не було. Хотів було влаштуватися в один із харківських супермаркетів охоронцем, але батько відрадив. І запропонував попрацювати на КП «Харківводоканал». Так я і почав працювати слюсарем аварійно-відновлювальних робіт, а паралельно заочно закінчив технікум. До речі, в разі необхідності виконував необхідні роботи і на тракторі. Колектив підібрався дружний, діяли за принципом: працювати - так працювати. Аварії траплялися досить часто, виїжджали на місце, так би мовити, і в сніг, і в дощ. Але ніхто не скаржився, і роботу виконували швидко і якісно.

- До речі, Романе Андрійовичу, Ваш молодший брат Андрій також працює слюсарем аварійно-відновлювальних робіт?

- Так. Працює він в тому ж районі, що і я трудився свого часу. А потім батько умовив мене перекваліфікуватися на машиніста екскаватора. Спочатку мене ніяк не відпускало керівництво районної служби водопровідних мереж. І тоді я безпосередньо звернувся до генерального директора підприємства Валерія Петросова. Він уважно вислухав мене, розпитав, у чому причина зміни місця роботи. Я йому все і пояснив. І тоді Валерій Альбертович сказав, що хороші машиністи-екскаваторники підприємству дуже потрібні, підписав заяву і побажав успіхів в роботі. Ось так я і потрапив на тримісячні курси до учбового комбінату.

- Загалом, Ви домоглися свого, отримали відповідне посвідчення. І з чого ж почалася Ваша нова робота?

- Ну, тут особлива історія. Привели мене в гараж, показали екскаватор і сказали, мовляв, дерзай. А що тут дерзати? Техніка не нова, двигун в ремонті, словом, треба було докласти чимало зусиль для того, щоб вона зрушила з місця. Але я не дуже засмутився, енергійно взявся за справу. І тут мені велику допомогу надав досвідчений фахівець, майстер на всі руки Сергій Іванович Ковальов. Я у нього проходив стажування, навчився досконально управляти технікою і робити всі необхідні операції. Звичайно, в важку хвилину мені допомагав і батько. Адже у нього колосальний досвід роботи на екскаваторі.

- Романе Андрійовичу, Ви досі працюєте на тому екскаваторі, що, власне, був зібраний Вашими руками?

- Так, багато років вірою і правдою служила ця техніка. Але ось недавно підприємство почало активно здобувати нову техніку, і мені довірили працювати на сучасному продуктивному англійською екскаваторі. Напарник у мене прекрасний - колишній наставник Сергій Іванович Ковальов. Робота виконується, техніка відмінна, ніяких нарікань. І ще слід зазначити, фронт робіт із кожним роком збільшується. Але це жодним чином не впливає на продуктивність праці.

- А як же Ваша трудова династія?

- Тут все в порядку. Всі,  як і раніше, працюємо на підприємстві, із задоволенням помічаємо ті суттєві зміни, що відбуваються в колективі. Звичайно, є і певні труднощі. Живемо ми, як і раніше, в селищі. До місця роботи їздимо за 100 кілометрів. Але до цього ми вже давно звикли. Тут же, в селищі, живе і моя дружина Єлизавета із маленькою донькою Валерією. Так що часу обмаль, адже ще доводиться і займатися особистим господарством.

- Романе Андрійовичу, а як же з дозвіллям? Знаходите час?

- Тут складніше. А ось раніше разом з друзями я серйозно захоплювався риболовлею. Виїжджали на різні водойми, «полювали» на сомів. Одного разу і мені посміхнулася удача, виловив величезну рибу - вагою близько 10 кілограмів. Ну а тепер майже весь вільний час приділяю доньці. І це, повірте, велика радість і сенс мого життя.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло