Бригадир служби водопровідних мереж Індустріального району КП «Харківводоканал» Віктор Дрига вважає, що осінь - найбільш відповідальна пора для ремонтників. Трапляється так, що в ці дні часто доводиться виїжджати для ліквідації аварійних ситуацій на водоводах. І він задоволений тим, як в цих екстремальних ситуаціях працює колектив його бригади. Старожилів тут немає, але молоді працівники ні в чому не поступаються досвідченим майстрам. Паралельно з цим зараз бригада бере участь і в плановому перекладанні ділянки водопровідної магістралі на Олександрівському проспекті. Тут необхідно в стислі терміни замінити 300 погонних метрів водоводу діаметром 300 мм.
Роботи на проспекті просуваються належним чином, тим більше, що немає ніякої затримки з необхідними матеріалами. На ділянці працює сучасна і високоефективна техніка - і в цьому чимала заслуга керівництва підприємства. А головне, що і тут успішно і професійно працюють молоді майстри своєї справи.
- На підприємстві я працюю вже 35 років, - розповідає Віктор Дрига. - Пощастило, що потрапив в умілі руки таких досвідчених наставників, як Петро Завада, Анатолій Струтинський і Леонід Шептуха. Саме вони і навчили мене всім професійним секретам. У ті часи в районі великими темпами велося житлове будівництво, а отже і прокладалися нові комунікації. Тоді прокладкою водогонів займалися ремонтно-будівельні управління. Як виявилося згодом, нам неймовірно пощастило, адже прокладені магістралі прослужили без ремонтів тривалий час. І тут я повинен сказати добрі слова на адресу Надії Кабанової.
- Вікторе Михайловичу, чим запам'яталася ця жінка?
- Вона була відповідальна за приймання робіт з прокладання трубопроводів, яку виконували працівники РБУ. Чого гріха таїти, були у них недоробки, не завжди якісно і згідно з відповідними стандартами вони намагалися здати ділянку. Ось тут і проявився «залізний характер» і принциповість Надії Кабанової. Вона не підписувала актів виконаних робіт до тих пір, поки будівельники не усували всі вади до дрібниць. Звичайно, в РСУ за це її недолюблювали, але для нас вона залишилася зразком порядності і професіоналізму. Адже прийняті нею магістралі довгий час працювали безперебійно і не вимагали ремонтів. Такі якості притаманні і нинішнім керівникам підприємства, в тому числі і начальнику служби водопровідних мереж Індустріального району Олександру Протасову.
- Скажіть, а чи траплялися курйозні ситуації у Вашій роботі?
- Одного разу довелося проводити ремонтні роботи на одному з мікрорайонів міста. Так тут будівельники примудрилися закопати труби на глибину до семи метрів. Довелося докласти на цій ділянці чимало зусиль і, звичайно ж, хлопці від душі висловилися на адресу тих недбайливих працівників. А взагалі, в останні роки істотно збільшилися обсяги робіт з перекладки водоводів. Тому і кількість аварійних ситуацій поступово зменшується.
- Вікторе Михайловичу, а що привело Вас на КП «Харківводоканал»?
- Почну з того, що народився я в селищі Козача Лопань. Мої батьки працювали в місцевому радгоспі «Шлях індустрії». Батько, Михайло Єгорович, трудився трактористом, а тому і я після закінчення школи вирішив піти по його стопах. Вступив в Дергачівське СПТУ №2, де і отримав професію тракториста-машиніста широкого профілю.
Після закінчення училища одружився, а вже через два місяці мене забрали в армію. Через два роки повернувся в Козачу Лопань і деякий час працював на комбікормовому заводі. Але наша молода сім'я потребувала житло, а тому я за порадою друзів і прийшов працювати на КП «Харківводоканал».
- До речі, стала в нагоді Вам спеціальність тракториста-машиніста, якою оволоділи в училищі?
- Так, я і зараз поєдную обов'язки бригадира з роботою на тракторі. І ще кілька слів про те, як я став бригадиром. Тоді в колективі працювали досвідчені слюсарі, але свій вибір керівництво зупинило на мені. Це було несподівано, тим більше що я навіть не уявляв, як керувати старшими за віком. Але вони підтримали мене, підказували, радили як вчинити в тій чи іншій ситуації. І бригада успішно виконувала поставлені завдання.
- А що ще згадується про ті часи?
- Колосальний ентузіазм і бажання, якщо можна так сказати, здійснювати трудові подвиги. Мокли під дощами, усували аварії в люті морози, в спеку - і ніхто ніколи не скаржився на такі екстремальні умови. Навіть пісні співали після роботи. Таке не забувається ... А потім ветерани бригади пішли на заслужений відпочинок. До мене в бригаду потягнулася молодь, і я намагаюся виховати їх в наших кращих традиціях. Здається, виходить непогано.
- Вікторе Михайловичу, робота роботою, а чим займаєтеся у вільний час?
- У нас в Козачій Лопані залишився батьківський будинок, де ми з дружиною живемо з ранньої весни до пізньої осені. Займаємося садом і городом, а ще у нас є і живність. А ще для нас найбільша радість - внучка Анастасія. Цієї осені вона пішла в 1-й клас. Сподіваємося, що і з нашою допомогою вона буде вчитися відмінно і доб'ється в житті успіху.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло