У 1973 році Віктор Миколайович Шаповалов прийшов в Виробниче управління водопровідного господарства міста Харкова, де і почав працювати слюсарем аварійно-відновлювальних робіт. Робота відповідальна, в його обов'язки входив контроль і вимір тиску води в різних районах міста на водопровідних магістралях. Якщо тиск перевищував норму, то це свідчило про те, що найближчим часом на цій ділянці мережі можна було очікувати нестандартну аварійну ситуацію. Вердикт, як діяти далі, залежав, в тому числі і від дій і досвіду Віктора Миколайовича. Але справа в тому, що виміри тиску води в трубопроводах займали багато часу і, до того ж, щоб діяти оперативно, зведення для аналізу повинні надходити фахівцям якомога швидше. З цим також були певні проблеми.
Тоді Віктор Шаповалов серйозно задумався над тим, як автоматизувати цей процес, щоб відповідна інформація могла бути доступна за лічені секунди. Своєю ідеєю і відповідними розрахунками він поділився з керівником Виробничого управління водопровідного господарства міста Харкова Валерієм Петросовим. Той цілком підтримав новатора і всіляко надавав необхідну допомогу. В цей же час Віктор Миколайович перейшов працювати до відділу автоматизованих систем управління і разом з колегами зайнялися розробкою цього важливого ноу-хау.
- Ми прекрасно розуміли, який економічний ефект очікується після впровадження автоматизованих систем управління, а тому працювали, як-то кажуть, не покладаючи рук, - розповідає Віктор Шаповалов. - І через кілька років, вперше в СРСР, були створені автоматизовані системи управління технологічними процесами і розподілу питної води. В результаті впровадження цих систем витрати електроенергії на транспортування питної води скоротилися більш ніж на 10 млн кВт/год, а кількість аварій на водопровідних мережах зменшилася в півтора рази. Це була колосальна економія коштів.
- Вікторе Миколайовичу, напевно, заслуги творців АСУ водопостачання були гідно оцінені державою?
- Колективу творців автоматизованих систем управління була присуджена державна премія УРСР. Але головне те, що харківський досвід був узятий на озброєння практично по всій країні. А нам, звичайно ж, було приємно усвідомлювати, що ми безпосередньо брали участь в розробці настільки корисної системи.
- А звідки з'явилася у Вас любов до електроніки?
- Почну з того, що я народився в Артемівську. Мої батьки - Микола Іванович і Катерина Іванівна працювали на залізниці. Так ось батько, який був електромеханіком, і захопив мене своєю професією. У нього, без перебільшення, були «золоті» руки і він міг відремонтувати майже все - від кольорового телевізора до автомобіля. Закінчивши школу зі срібною медаллю, я вступив в Харківський електромеханічний технікум, який закінчив із червоним дипломом. Потім працював в об'єднанні «Комунар», де і трапилася нагода працювати над електронними системами управління балістичних ракет. Паралельно збулася ще одна мрія - вступив на вечірнє відділення в Харківський інститут радіоелектроніки. Начебто все складалося добре, але гостро постала проблема з житлом, тим більше, що в родині народилася дитина. Ось тому і перейшов на КП «Харківводоканал», де надавалося службове житло. До речі, згодом про це жодного разу не пошкодував.
- Вікторе Миколайовичу, доводилося чути про те, що, коли Ви займали відповідальні посади в інших місцях роботи, завжди допомагали КП «Харківводоканал». Які на це були причини?
- Знаєте, так вже мене виховали батьки, що завжди, в міру можливостей, надаю допомогу людям у скрутну хвилину. Тим більше, що по-справжньому здружився з Валерієм Петросовим і багатьма колегами. Тому завжди надавав, як-то кажуть, посильну допомогу.
До речі, через якийсь час Валерій Альбертович переконав мене повернутися на підприємство на посаду керівника підприємства з технічного водопостачання міста Харкова. Ми займалися тим, що підтримували необхідний баланс води в річках і водоймах, адже певний її обсяг використовували для своїх потреб електростанції та інші підприємства. А незабаром нове призначення - директор водопровідних мереж міста Харкова. Обсяг робіт підрозділу був значним, але завдяки високопрофесійним кадрам справлялися з усіма завданнями. А це і своєчасна ліквідація аварій на водопровідних мережах, проведення планово-попереджувальних робіт, заміна зношених ділянок водогонів та багато іншого.
- Цікаво, а чи доводилося Вам знайомитися з досвідом роботи зарубіжних колег?
- У 2000 році в складі харківської делегації я побував в американському місті Цинциннаті. Детально ознайомилися з роботою зарубіжних колег в багатьох куточках цієї країни. Звичайно ж, з технічної точки зору на той час вони нас випереджали, але в плані відношення та якості виконаних робіт харківські фахівці ні в чому не поступалися, а може і випереджали американців. Упевнений, що обмін досвідом пішов всім на користь.
- Ви багато років пропрацювали на підприємстві і напевно були складні ситуації. Як їх долали і що згадується в першу чергу?
- У свій час я очолював ТПО «Харківкомунпромвод», яке в силу об'єктивних причин мало багатомільйонні борги. Але, як відомо, безвихідних ситуацій не буває. Тому разом із однодумцями знайшли вихід і поступово змогли повністю розрахуватися з боргами. Словом, ніколи не варто опускати руки.
- Вікторе Миколайовичу, зараз Ви очолюєте раду трудового колективу КП «Харківводоканал». Які тут успіхи?
- Головне те, що керівництво підприємства на чолі з Віталієм Пановим завжди йдуть назустріч нашим ініціативам. Наприклад, багато робиться для гідної підтримки заслужених працівників КП «Харківводоканал». Виготовили ветеранські нагрудні знаки, спеціальні посвідчення і виділили матеріальні винагороди. Нагороди вручалися в урочистій обстановці, і це було справжнім подарунком для наших ветеранів. На цьому ні в якому разі не зупиняємося і продовжуємо плідно працювати в цьому напрямку.
- Як-то кажуть, спокій Вам тільки сниться. І все ж, якщо випадає вільний час, чим займаєтеся?
- Намагаюся якомога більше часу приділити онукові Даниілу, якому виповнилося два рочки. Він розуміє мене з півслова, а я намагаюся завжди робити йому незабутні сюрпризи і подарунки. Думаю, що це у мене добре виходить.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло