З кожною людиною трапляються на виробництві неординарні непередбачувані події, які запам'ятовуються надовго. Не оминула ця доля і начальника служби водопровідних мереж Індустріального району Комплексу «Харківводопостачання» КП «Харківводоканал» Олександра Протасова. Працював він тоді майстром в цьому ж районі, і їх дружний колектив якраз зібрався відзначити новий 1990 рік. Специфіка роботи така, що хтось обов'язково повинен чергувати і стежити за безперебійною роботою водопровідних мереж. Звичайно ж, вибір випав на молодого фахівця. І треба ж такому статися, що під час свята відбулася аварія на водоводі. Але Олександр Протасов не розгубився, взяв зважене рішення і організував чітку роботу аварійної бригади по ліквідації аварії. І жителі Орджонікідзевського району міста Харкова зустрічали Новий рік з питною водою, не відчувши ніяких незручностей.
Треба сказати і про те, що на підприємство Олександр Іванович потрапив при досить цікавих обставинах. На початку 80-х років минулого століття, після служби в армії, він працював в будівельній організації «Житлобуд-2». Якось на об'єкт прибув генеральний директор ТВО «Харківкомунпромвод» Валерій Петросов і, поспостерігавши якийсь час за роботою будівельників, підкликав до себе Олександра Протасова і безпосередньо запропонував перейти працювати до нього на підприємство. При цьому він пообіцяв допомогти з житлом і молодий фахівець погодився на цю пропозицію.
- Ще зі шкільних років мені подобалася професія будівельника, - розповідає Олександр Протасов. - До того ж і мій батько, Іван Павлович, працював газоелектрозварником на будівництві водопровідних магістралей. Він багато розповідав мені про цю захоплюючу і дуже важливу професію. Тому після закінчення школи я і вступив до будівельного технікуму. А потім відслуживши в армії працював за фахом в будівельній організації. Тому і на новому місці я швидко освоївся в трудовому колективі. Важливо і те, що Валерій Альбертович, як-то кажуть, взяв мене під свою опіку і уважно стежив за моїм професійним становленням. Тому з часом Валерій Петросов довірив мені керівництво служби водопровідних мереж тоді ще Орджонікідзевського району.
А загалом, мені завжди траплялися на життєвому шляху мудрі наставники, доброзичливі й чуйні люди. Це і Петро Васильович Мацюк, Андрій Данилович Сердюк, Віктор Миколайович Шаповалов і багато інших. Завдяки їх діловим порадам я досконально опанував спеціальністю, необхідними навичками організації трудового процесу, а головне - чуйним ставленням до людей.
- Олександре Івановичу, Ви вже більше 30 років працюєте на одному і тому ж місці. Напевно, знаєте район як свої п'ять пальців?
- Можна сказати і так. Але при цьому мені пропонували на підприємстві більш значимі посади. Я ж з вдячністю відмовлявся від підвищення, вважаючи, що саме на цьому місці приношу максимальну користь для підприємства. Звичайно, за ці роки багато що змінилося в трудовій діяльності нашої служби. В першу чергу це стосується значного збільшення перекладених ділянок трубопроводів. Ось і в цьому році вже провели заміну понад 700 погонних метрів магістральних трубопроводів. При цьому важливо відзначити і те, що в останні роки для цього використовуються надміцні, високоякісні матеріали, що не піддаються корозії. Хотілося б сказати і про економічний ефект. Тепер значно зменшилася кількість поривів на мережах, виїздів аварійних бригад, а значить менше витрачається електроенергії та знизилися непродуктивні втрати питної води. І ще одне міркування. У радянські часи наші проблемами займалися райвиконком і керівники великих підприємств. Якщо трапиться аварія на магістралі, керівництво району в'язувалося, приміром, з тракторним заводом і він надавав необхідну допомогу. Тепер все це кануло в лєту, розраховуємо тільки на власні сили. І тут треба віддати належне керівникам КП «Харківводоканал» на чолі з Віталієм Пановим, які оперативно вирішують проблеми із забезпеченням підрозділів новою сучасною технікою, матеріалами, гідно оплачують працю працівників підприємства.
- Скажіть, а на чому ще ґрунтуються успіхи районного колективу?
- Успішно вирішувати питання безперебійної та якісної роботи з водопостачання населення району можна тільки маючи високопрофесійний колектив. І протягом останніх років нами багато зроблено в цьому напрямку. У службі зараз чудовий сплав досвідчених майстрів і молодих фахівців. Віктор Дрига, Сергій Якунін і Михайло Забєлін працюють вже тривалий час і вони виховали цілу плеяду молодих працівників. І зараз Володимир Сундук, Максим Товкач, Олександр Жуков, Станіслав Ємельянов і Євген Кусков вже нічим не оступаються своїм більш авторитетним колегам, я сміливо доручаю їм відповідальні завдання. Знаю - не підведуть, виконають все якісно і вчасно.
- Олександре Івановичу, а як в службі налагоджена профілактична робота щодо попередження можливих аварійних ситуацій?
- В районі прокладено 220 км водоводів. Наші фахівці постійно ведуть моніторинг ситуації буквально на кожному метрі мережі. Визначаємо першочергові ділянки водогонів, які потребують невідкладної заміни. Потім про це доповідаємо керівництву підприємства і приймається рішення про перекладання потенційно аварійної ділянки.
- А що Вам найбільше запам'яталося за довгі роки роботи на підприємстві?
- Одним із яскравих спогадів для мене, як і для більшості моїх колег по підприємству, стала ліквідація наслідків техногенної аварії на Диканівських очисних спорудах. Це було справжнє випробування як для керівництва підприємства, так і для кожного учасника ліквідації. Особливо запам'яталося мені активну участь у вирішенні важливих і оперативних завдань Валерієм Петросовим. Він буквально цілу добу перебував на цьому об'єкті, разом з іншими керівниками підприємства і міста допомагав забезпечувати чіткий фронт робіт, своєчасну поставку необхідного обладнання та техніки, а ще добрим словом підтримував ліквідаторів цієї масштабної аварії. Таке, звичайно, не забувається.
- Олександре Івановичу, в одній відомій пісні є такі слова - «найважливіше погода в домі»...
- Природно, якщо вдома порядок, в родині панує взаєморозуміння, то і працюється на підприємстві, як то кажуть, з душею. У цьому плані у мене все добре. Син, Володимир, вже знайшов своє місце в житті - він працює підприємцем. Дочка, Наталя, проживає за кордоном і у неї вже своя сім'я. А ми з дружиною Мариною вільний час проводимо на дачі, де в основному вирощуємо квіти, як то кажуть, для душі і краси. А ще у нас є вірний друг - лабрадор Каспер. Дуже добра і розумна собака. Ось така у нас дружня і вірна компанія. А що ще людині треба в житті?
Інтерв'ю провів Ігор Тесло