Роганська насосна станція Комплексу водопідготовки «Донець» КП «Харківводоканал» - найважливіший об'єкт, що забезпечує безперебійну подачу питної води з Печенізького водосховища в місто Харків. З моменту його введення в експлуатацію днями виповнилося 45 років. Тут працює професійний колектив, серед якого особливою повагою, на думку колег, користується Сергій Степанович Маляр, начальник станції, який колись починав свою кар'єру з посади машиніста. Сергій Маляр розповів, що перша його робота була дуже відповідальна, вимагала спеціальних знань, навичок і професійного чуття.
- Тільки в такому випадку можна забезпечити безперебійну та якісну роботу насосного обладнання, попередити можливі аварійні ситуації, - додав Сергій Маляр. І підкреслив, що для того, щоб прискорити підготовку фахівців цього профілю, він свого часу почав узагальнювати власний досвід, моделював різні ситуації і доступно пояснював, як прийняти оптимальне рішення в тій або іншій робочій ситуації.
- І, мушу сказати, моїми узагальненими матеріалами з успіхом користуються ті, хто працюють на насосних станціях.
- Сергій Степанович, про яку професію Ви мріяли в дитинстві?
- Почну з того, що народився я в селі Гнилиця Великобурлуцького району. Коли мені виповнилося 9 років, батьки переїхали до селища Кочеток. Вони працювали на землі, тому я і вирішив пов'язати свою подальшу долю з сільським господарством. Після закінчення школи вступив до Старомерчанського сільськогосподарського технікуму, де обрав спеціалізацію ветеринара. Повернувся додому, відслужив у армії, а потім працював за фахом у місцевому радгоспі.
- Чому Ви змінили свою професію і виявилися в колективі КП «Харківводоканал»?
- А справа була така. Моя мама Клавдія Макарівна працювала машиністом на Роганської насосної станції. Я, до речі, писав їй конспекти для виробничого навчання. І ось одного разу вона сказала мені, мовляв, у них з'явилася вакантна посада машиніста і чи не хочу я спробувати себе на цьому місці. Ось так і закінчилася моя сільськогосподарська епопея і я вже близько 40 років працюю на підприємстві, з 1979 року.
- І як Вас зустріли на новому робочому місці? Чи швидко засвоїли нову спеціальність?
- Ще з дитинства у мене була тяга до техніки, щось конструював, щось намагався переробити. До того ж, свого часу я отримав права водія, а в армії був авіаційним механіком. Так що особливого страху у засвоєнні обладнання насосної станції у мене не було. До того ж поруч працювала мати, велику допомогу надали бригадир Іван Сухоруков та начальник станції Володимир Піскун. Швидко увійшов, як то кажуть, до курсу справи. Через якийсь час мене призначили майстром, а потім і начальником Роганської насосної станції.
- Сергію Степановичу, а траплялися якісь позаштатні ситуації?
- Так, бували і аварійні. Навіть затоплювало насосну станцію. І тут найголовніше - ні в якому разі не панікувати, а робити все належне для того, аби в найкоротший термін усунути ту або іншу проблему. Як уже говорив, в моїх матеріалах є рекомендації і на цей рахунок. А взагалі намагаємося завжди працювати на попередження аварій і вчасно проводимо профілактичні заходи на обладнанні.
- До речі, а Ви ніколи не шкодували про те, що залишили ветеринарію і перейшли працювати на КП «Харківводоканал»?
- Не шкодував, бо свого часу близько 10 років мав можливість за сумісництвом викладати цю науку студентам Чугуєво-Бабчанського лісового коледжу. Звичайно ж, прекрасно розумів, що знань для викладацької роботи у мене недостатньо, і, щоб їх поповнити, заочно закінчив Харківську державну зооветеринарну академію. Можна було викладати і з тим матеріалом, який у мене був. Незважаючи на це, завжди намагався дати студентам якомога більше знань, а тому в пошуках рідкісних профільних видань відвідав безліч бібліотек. Напевно, мої заняття подобалися молоді тому, що прогулів із неповажних причин не спостерігалося.
- Сергію Степановичу, не могли б ви розповісти про свої захоплення.
- У молодості захоплювався легкою атлетикою, домігся непоганих результатів. Навіть був шанс виступити на Всеукраїнських змаганнях. Але мені не вистачило півтори секунди на стаєрській біговій дистанції, щоб потрапити до складу збірної Харківської області. Про цей курйоз я розповідав своїм дітям - Людмилі і Валентину, а також онукам - Віталіні, Артему і Данилу. І при цьому говорив, що за перемогу треба боротися до останньої секунди. Це, як мені здається, дуже допомагає онукові Данилу, який успішно займається східними єдиноборствами.
А згодом я захопився бджільництвом. Це в нашій родині традиційне заняття - був бджолярем дід, потім батько, а тепер я став продовжувачем династії бджолярів. Вважаю, що мед - це справжнє джерело здоров'я і цілющий засіб від багатьох недуг. Тому я всім і кажу, що своєю справою треба займатися з любов'ю. І тоді ви досягнете багато чого в житті.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло