Заслуженою повагою серед односельців села Бірківка, що на Чернігівщині, користується родина Колотило. Анна Титівна все життя викладала в місцевій школі, а її чоловік Дмитро Степанович працював директором сільської електропідстанції. Своїх чотирьох дітей вони виховали працьовитими і наполегливими в досягненні поставленної мети. Тому в селі ніхто не здивувався, коли після закінчення школи всі вони стали студентами Харківських вузів. Правда, молодший з дітей, Віктор, під час вступу до Харківського політехнічного інституту на електроенергетичний факультет недобрав одного балу, і йому довелося вчитися на вечірньому відділенні. Паралельно з навчанням він працював електромонтером у будівельному тресті «Південелектромонтаж». Потім йому вдалося влаштуватися електромонтером до рідного вузу.
- З лютого 1970 року я вже працював інженером-наладчиком в Виробничому управлінні водопровідного господарства м. Харкова, - розповідає Віктор Колотило. - Після двох років роботи на підприємстві мене призвали до лав Радянської армії. Служив в Білорусії, зв'язківцем в ракетних військах. А після демобілізації знову повернувся до Харкова, у свій рідний колектив. Зі своїми службовими обов'язками я справлявся і, можливо, тому на мене звернув увагу головний інженер Афанасій Антонович Магеря. Він - колишній фронтовик, користувався заслуженим авторитетом в колективі, а ще багато часу приділяв вихованню молодих фахівців. Саме за його рекомендацією в 1976 році я очолив електроучасток всього підприємства. На мене лягла велика відповідальність за надійну роботу електрообладнання та агрегатів. Різні виникали ситуації, але я повністю довіряв своїм працівникам і спеціалістам, і вони ніколи не підводили.
- Вікторе Дмитровичу, Ваші добрі відносини з Опанасом Магерею, напевно, переросли в міцну дружбу?
- Так. Ми постійно контактували і Афанасій Антонович відіграв велику роль в моєму становленні як фахівця, так і керівника. Саме він сприяв в тому, щоб я попрацював в різних підрозділах і досконально пізнав все виробництво. Тому після електроділянки трудився заступником начальника артезіанського водопроводу.
До речі, коли в 1986 році трапилася Чорнобильська катастрофа, я як раз був у відпустці у батьків. Звичайно, не міг залишитися осторонь від цих подій і, переговоривши з генеральним директором підприємства Валерієм Петросовим, вирушив на ліквідацію наслідків техногенної аварії. І вважаю, що з поставленим завданням фахівці і працівники нашого підприємства повністю впоралися. Після повернення кілька років пропрацював начальником диспетчерської служби, а потім мене призначили заступником головного інженера.
- А які події тут згадуються в першу чергу?
- Їх було дуже багато. Нам вдалося істотно поліпшити виробничий процес, впроваджуючи ефективні інноваційні рішення. Не вдаючись до технічних деталей, розповім про деякі наші новаторські пропозиції. Зокрема, вперше в колишньому Радянському Союзі на підприємстві впровадили автоматизовану систему управління технологічними процесами водопостачання. Це дозволило регулювати роботу насосних агрегатів і економити до 30% електроенергії, значно підвищуючи надійність роботи обладнання. Брав безпосередню участь і у впровадженні свердловин нової конструкції з гравійними фільтрами, ефективність яких в рази вище від існуючих. І тут ми були піонерами.
- Вікторе Дмитровичу, якраз на цей час припадає і аварія на Диканівських очисних спорудах. Ви також брали участь у ліквідації?
- Ситуація склалася так, що Валерій Альбертович, перебуваючи, так би мовити, на передовій, серйозно захворів і був відправлений до лікарні, а Опанас Магеря пішов у відпустку. От мені й довелося бути координатором міських служб з водопостачання населення і промисловості в аварійному режимі під час ліквідації цієї техногенної аварії. У лічені дні розробили і впровадили на цей період віяловий режим забезпечення водою харків'ян, що дозволило в умовах надзвичайної ситуації підтримати в місті нормальний санітарно-епідеміологічний стан. Звичайно ж, мали місце і особливі випадки, коли від подачі проточної питної води безпосередньо залежало життя людей, які перебували на стаціонарному лікуванні. Ні хвилини не вагаючись, брав всю відповідальність на себе і забезпечував медустанови проточною водою. Вона потрібна була лікарям для проведення життєво важливих операцій.
- Ви багато зробили і робите для розвитку підприємства. А в чому черпаєте натхнення?
- Скажу так: практика без теорії і навпаки не дає розвиватися далі і рухатися вперед фахівцю. Прекрасно це розуміючи, без відриву від виробництва, в 1986 році ще закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Водопостачання, водовідведення та гідравліка». Як і під час навчання в політехнічному інституті, тут також завжди відстоював свою точку зору і разом з викладачами знаходили єдине правильне рішення. На роботі також все йшло своєю чергою аж до 1997 року.
- А що сталося тоді?
- Протягом двох років у рамках програми «TASIS» пройшов стажування на кращих водопровідних підприємствах Франції, Німеччини, Італії та Фінляндії. Незважаючи на те, що такі проекти розраховані на одного представника від ТВО «Харківкомунпромвод», мені все ж вдалося вмовити організаторів про стажування інших керівників підприємства. Це принесло величезну користь. Зокрема, впровадили новітні технологічні схеми кондиціонування питної води і систему контролю якості води, яка відповідає європейським стандартам, на базі новоствореної хіміко-бактеріологічної лабораторії. Вона повністю оснащена сучасним обладнанням та відповідними методиками.
Вже накопичені роками знання і досвід наштовхнули мене на думку про написання кандидатської дисертації на тему «Динаміка процесу транспортування води по магістральних водоводах з використанням електроприводу, що регулюється». Успішно захистився, а згодом читав лекції в інженерно-будівельному інституті. Опублікував 4 монографії, 43 наукових статті та отримав 40 патентів на науково-технічні розробки в різних напрямках. Зараз вже близько 10 років є головою Державної екзаменаційної комісії по захисту дипломних студентських робіт. Є заслуженим працівником сфери послуг України, технічним експертом у сфері водопостачання та водовідведення при Міністерстві з питань житлово-комунального господарства України, дійсним академіком Інженерної академії України та міжнародної академії наук житлово-комунального господарства.
- Вікторе Дмитровичу, Ви багато розповіли про Опанаса Магеру. А хто ще зіграв вагому роль у Вашому становленні?
- Це звичайно ж Валерій Петросов. Коли Опанас Антонович пішов на заслужений відпочинок, Валерій Альбертович без роздумів призначив мене на його місце. Я багато чому навчився у цього талановитого керівника і господарника. Згодом історія повторилася. Валерій Петросов був обраний депутатом Верховної Ради України, і постало питання про те, хто буде керувати підприємством. Він твердо сказав, що ніяких кандидатур, окрім моєї, не розглядатиме...
- Вікторе Дмитровичу, зараз над якими проектами працюєте?
- Відверто зізнаюся, що без підприємства, якому віддав все своє життя, якось незатишно. Зараз, перебуваючи вже на пенсії, працюю головним конструктором наукових напрямків із ресурсозбереження та нових технологій підприємства. У цьому напрямку також багато зроблено. Зокрема, на деяких ділянках водопроводу впровадили ефективну енергозберігаючу технологію, яка дозволяє не задіювати насоси для перекачки води та економити мільйони гривень на рік. І зараз ми наполегливо продовжуємо вишукувати і впроваджувати передові наукові розробки у виробництво. Свій багатий життєвий і науковий досвід завжди передаю молодим фахівцям. Приємно спостерігати, що на підприємстві працює багато енергійних і цілеспрямованих юнаків і дівчат, які, переконаний, продовжать славні традиції КП «Харківводоканал».
Інтерв'ю провів Ігор Тесло