Олег Кофанов, як він сам каже, корінний харків'янин. Тут він народився, закінчив середню школу. Його батько, Микола Федорович, працював головним енергетиком на Безлюдівській біологічній станції очистки МОС №2. Саме він і прищепив синові любов до радіотехніки: разом виготовляли різні схеми і електроприлади. Тому після закінчення школи Олег і вступив до Харківського радіотехнічного технікуму на факультет приладів і систем управлінь супутникового зв'язку. Навчався старанно, заглиблювався в усі тонкощі майбутньої професії. За розподілом молодий спеціаліст потрапив туди, куди прагнув - в конструкторське бюро виробничого об'єднання «Комунар». Тут він брав участь у виготовленні вузлів і агрегатів для космічних систем. А вже через півроку Олег Миколайович був призваний на службу до армії.
- Так уже склалося, що моя служба була пов'язана з електроприладами, - розповідає Олег Кофанов. - Тому після демобілізації я прислухався до настанов батька і пішов працювати електромонтером Безлюдівської біологічної станції очистки. Колектив там був дружний і професійний, зустріли мене привітно і багато чому навчили. Через три роки, в 1994-му, перевівся працювати до Комплексу «Харківводовідведення». Паралельно навчався на заочному відділенні в Харківському політехнічному інституті. Там, до речі, зустрів і свою майбутню дружину - Олену. Вона працює в КП «Харківводоканал» бухгалтером в розрахунковому відділі.
- Олегу Миколайовичу, виходить, що на підприємстві вже давно склалася трудова династія Кофанових?
- Я вже розповідав, що на підприємстві головним енергетиком трудився мій батько. Тут же працювала бухгалтером і моя мама - Любов Миколаївна. Тепер трудову естафету підхопили я і мій брат Костянтин. Він - електромонтер на Комплексі спецмашин і механізмів. Так що за святковим столом нам є про що поговорити, обговорити справи на рідному підприємстві.
- А як же складалася Ваша подальша професійна кар'єра?
- Незабаром після закінчення вузу мене призначили начальником електротехнічного цеху, а з 2008 року - головним енергетиком Комплексу «Харківводовідведення». Звісно, значно зріс обсяг роботи, розширилося коло виробничих питань, а разом із тим підвищилася відповідальність за прийняті рішення. Звичайно, тут мені дуже допомогли поради та досвід наставників - батька і колишнього мого начальника Іллі Івановича Федоренка. Своїм прикладом вони показали, наскільки важливо постійно бути в курсі всіх технічних нововведень і вміти впроваджувати їх у виробництво.
- Скажіть, як конкретно ці інновації впроваджуються на підприємстві?
- Наведу найяскравіший приклад. Свого часу на Баварській насосній станції було встановлено сучасне шведське насосне обладнання фірми Flygt. Це дозволило значно поліпшити роботу станції, якість і щорічно суттєво економити кількість використовуваної електроенергії - до 1 млн грн. Ідею впровадження нового обладнання на всіх насосних станціях Харкова я зі своїми колегами наполегливо «пробивав» у керівництва підприємства. Вони з порозумінням поставилися до цього. Мене в складі групи фахівців відрядили до Стокгольму, де ми вивчали досвід обслуговування та експлуатації насосів Flygt. Наразі в Харкові понад 30 насосних станцій. Вони оснащені цим обладнанням. До речі, перевага їх в тому, що в разі затоплення станції ці насоси продовжують свою роботу по відкачуванню стічних вод. І, звичайно ж, значна економія електроенергії. Це дуже актуально в наші дні, коли її вартість значно зросла.
- Олегу Миколайовичу, Ви, напевно, багато чого можете сказати про ліквідацію масштабної аварії на Диканівських очисних спорудах...
- Це було справжнє випробування для трудового колективу. З покладеним завданням впоралися в найкоротші терміни. А головне, були зроблені певні висновки. Зокрема, незабаром за прикладом голландців була створена ділянка з локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій. Це унікальний по оснащенню спеціалізований мобільний підрозділ. Завдяки йому вдається оперативно ліквідовувати аварії на мережах водовідведення.
- Чи доводилося Вам брати участь у відновленні каналізаційних мереж і насосних станцій в звільнених регіонах Донбасу?
- Влітку 2014 року був звільнений Слов'янськ. Мене з іншими фахівцями викликав тодішній керівник Іван Корінько і сказав, що нам належить відправитися до цього міста для відновлення і запуску Головної каналізаційної станції Слов'янська. Спочатку я побував там неначе б у розвідці: оглянув комунікації, визначив обсяг робіт і необхідне для цього обладнання. А вже потім з Харкова вирушила на місце відновлювальних робіт наша спеціальна колона. Швидко відкачали воду із затопленої станції, підготували і включили в роботу насосне обладнання. А ось враження про зруйноване місто залишилося важке. Тому ми і сподіваємося на якнайшвидше закінчення військового конфлікту на Донбасі, відновлення миру і спокою.
- Олегу Миколайовичу, берете участь у громадській роботі на підприємстві?
- Ось уже два роки як я обраний головою профкому Комплексу «Харківводовідведення». Громадською роботою займаюся, як то кажуть, з ентузіазмом. Допомагаємо влаштовувати свята, турбуємося про дозвілля, розвиток спорту. І, звичайно ж, надаємо допомогу тим, хто її потребує. Це, вважаю, основне в роботі профкому.
- Напевно, з вашої завантаженістю вільного часу практично не залишається...
- Його катастрофічно не вистачає. Повідомлення про різні виробничі ситуації можуть надходити і вночі. Треба завжди бути готовим приймати відповідальні рішення, виїжджати на об'єкти. Але все ж намагаюся побільше часу приділяти сім'ї і, в першу чергу, синові Денису. Зараз він навчається на фізичному факультеті в Національному університеті імені В.Н. Каразіна і трудиться на НТК «Інститут монокристалів». Він займається науковою діяльністю, бере участь в різних семінарах, і ми з дружиною активно допомагаємо йому в цьому... А душу відводимо під час відпустки. Намагаємося багато подорожувати по країні. От цього року відкрили для себе Карпати - прекрасний і унікальний куточок української природи.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло