- Коли вчилася в школі, то мріяла в майбутньому стати вчителькою або швачкою, - розповідає Лариса Іванівна Світайло. - Але більше вчителькою тому, що всі педагоги були у нас найкращі і мені хотілося бути такою ж, як вони. Вони так цікаво і захоплююче викладали, що не треба було ніяких додаткових занять, щоб досконально засвоїти той чи інший навчальний предмет. У мене ж, як говорили вчителі, були хороші здібності до вивчення точних наук, що і стало в нагоді в майбутньому. На сімейній раді я довго доводила батькам, що хочу бути вчителем і вступити до відповідного вузу або стати майстром з пошиву одягу. Але вони мені порадили для початку продовжити розвивати свої знання до точних наук і вивчитися на бухгалтера. Тим більше, що лісовий технікум знаходився поруч біля нашого села Тетлега, і тоді б батьки за мене не хвилювалися.

- І чим же закінчилася сімейна нарада?

- Я їх послухалася і поступила в лісовий технікум. Навчання легко давалося, і знову мені пощастило, так як в технікумі працював прекрасний педагогічний колектив. А ось моя дитяча мрія втілилася в реальність вже після того, як закінчила Харківський сільськогосподарський інститут і працювала на КП «Харківводоканал». До мене стали звертатися студенти лісового технікуму з тим, щоб допомогти їм розібратися в тонкощах бухгалтерського обліку та аудиту. Звичайно ж, погоджуюся, адже це мрія дитинства, а вона повинна завжди збуватися. Але найприємніше - це бачити радісні обличчя юнаків і дівчат після успішного складання іспиту чи заліку. Таке не забувається!

- Ларисо Іванівно, і все-таки, десь у глибині душі чи не шкодуєте, що не стали педагогом?

- Ні. Найголовніше чому навчили мене батьки - це перш за все бути корисним людям і суспільству. Я вважаю, що перебуваю на своєму місці, виконую свої службові обов'язки і передаю свій досвід і знання молоді. У нас прекрасний колектив і керівництво підприємства, з яким ми завжди знаходимо спільну мову. Разом переживаємо успіхи, а коли трапляється, то долаємо і труднощі. У житті всяке буває, і ми завжди підтримуємо один одного в будь-якій ситуації.

- Професія бухгалтера вимагає великої уваги та точності в розрахунках. Як у Вас вистачає стільки терпіння?

- За мій багаторічний трудовий стаж, напевно, вже виробилася така характерна звичка все досконально перевіряти не раз і не два, аби не було ніякої помилки. Адже від цього залежить багато чого в подальшій господарській діяльності підприємства. На початку, як говориться, у моїй бухгалтерській кар'єрі траплялося іноді складати звіти і навіть ночами. Не через те, що не вистачало часу на роботі, а просто хотілося ще раз перевірити розрахунки в документах. Звичайно ж, все в підсумку виявлялося правильно, і на роботу йшла зі спокійною душею.

- Ларисо Іванівно, яка специфіка Вашої професії?

- Знаєте, для багатьох здається, що професія бухгалтера монотонна і нецікава. Але це зовсім не так. По-перше, постійно змінюється законодавство в плані ведення фінансової звітності, і треба бути завжди в курсі, знати нововведення до найдрібніших подробиць. І коли до нас приходять з перевіркою контролюючі органи, то у нас в документації повний порядок. А по-іншому і бути не може. Також переконана, що бухгалтер не має права на помилку, а якщо вже вона трапилася, то треба мати необхідні знання, щоб у найкоротший термін її усунути і таким чином уникнути неприємностей. Так що наша робота дуже відповідальна і цікава.

- Ларисо Іванівно, а які професії обрали Ваші діти?

- Обидва мої сини також вчилися в Чугуєво-Бабчанському лісовому технікумі. Молодший син Володимир пішов по моїм стопам, а старший син Олександр обрав батьківську стежку. Мій чоловік Сергій Пилипович очолює ДП «Чугуєво-Бабчанський лісгосп». Але згодом так склалися життєві обставини у дітей, що зараз вони не працюють за фахом. До речі, Олександр обраний в минулому році головою Кочетківської селищної ради. Робота у нього теж дуже відповідальна, і він віддає їй всі свої сили і знання. Володимир працює в Харкові.

- Зрозуміло, що робота забирає у вас майже весь вільний час. Але щось залишається і для душі?

- Безумовно. Майже 10 років тому в гостях у невістки Жанни я побачила її вишивки і відразу згадалося дитинство. Моя мама і бабуся вишивали хрестиком, в'язали речі, і мені це заняття подобалося. До того ж, як уже говорила раніше, в молодості хотіла вивчитися на швачку. А коли подорослішала, часу вільного особливо не було - багато працювала, вчилася і виховувала дітей. Тому попросила Жанну купити все необхідне для вишивання і допомогти згадати творчі навички. Ось так і захопилася вишиванням картин хрестиком і бісером. Першу роботу я назвала «Бузок», а всього у мене вже 30 картин. До речі, зовсім недавно захопилася ще одним творчим напрямком - створенням мозаїчних картин з різнокольорових камінчиків. Перша картина, над якою зараз працюю, зветься «Парижанка». Є у мене і помічниці. Це внучки Юля і Даша. Юля любить вишивати, а Даші більше подобається створювати вироби з бісеру і займатися ліпленням. Ми завжди допомагаємо один одному, ділимося секретами і майбутніми творчими планами.

- Ларисо Іванівно, а Ви берете участь у виставках народних умільців?

- Неодноразово брала участь у різноманітних виставках народної творчості. Була нагороджена і відзначена грамотами, дипломами та подяками. А ще дуже мені подобається дарувати свої картини родичам і друзям. Хоча і не просто розлучатися з роботами, в які вклала частинку своєї душі.

- А чим ще захоплюєтеся?

- Дуже люблю красу, на нашій садибі посаджено багато декоративних чагарників і квітів. Рано навесні починають цвісти крокуси та тюльпани, закінчується сезон різнокольоровими сентябринками. А мені особливо подобаються троянди. У нас приватний будинок в Кочетку, який постійно вимагає догляду. І звичайно ж з чоловіком облагороджуємо територію навколо нього, а також займаємося садом і городом. До речі, в цьому році ми нагороджені дипломом в конкурсі «Краща садиба». Роботи вистачає, але головне, що ми намагаємося її завжди робити з любов'ю і творчо.

Інтерв'ю провів Ігор Тесло