Юхим Борисович Клейн - добре знана і шанована особистість у Харкові, академік і лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. У 1991-1995 роках, після довгих років праці провідним фахівцем, він очолював виробниче управління каналізаційного господарства міста ДКП «Харківкомуночиствод». Сьогодні Юхим Борисович - почесний співробітник підприємства, інженер 1 категорії виробничо-технічного відділу Комплексу «Харківводовідведення». Все своє трудове життя колишній керівник присвятив благородним цілям: у КП «Харківводоканал» його цінують як вмілого організатора і вченого-новатора (на його рахунку більше ста авторських свідоцтв про винаходи), в Харківському національному університеті будівництва і архітектури він улюблений лектор. З особливим захопленням студенти слухають його розповіді про історію виникнення комунікацій водопостачання та водовідведення Слобожанської столиці. Понад сто років тому І.Т. Голенищев-Кутузов, колишній мер Харкова, писав, що блага каналізації перероджують «фізіономію міста», але, проте, над чим можна тільки замислитися, так це чималі кошти, а ось здоров'я людей, комфортність життя, благоустрій міста служать серйозним стимулом для того, щоб Харків пішов на ці великі витрати...
- Народився я перед війною, в містечку Чорний Острів, що неподалік від нинішнього Хмельницького, - розповідає Єфим Борисович Клейн. – Перед приходом ворога сім’я евакуювалася до далекої Киргизії, а вже після визволення України у 1944 році прибули до Харкова, де мешкали наші родичі. Тут же я пішов до школи, навчався старанно: трохи не вистачило п’ятірок, щоб одержати медаль. А потім цілковите фіаско - не поступив до інженерно-економічного інституту. Та духом не впав, пішов працювати електриком на завод «Світло шахтаря».
- І як же складалася ваша робітнича кар’єра?
- Добре. За кілька років став електриком 5 розряду, мені доручали відповідальні завдання. Однак не полишало бажання здобути вищу освіту. Заробіток у мене був пристойний і, щоб не втрачати можливість допомагати родині, вирішив вчитися на заочному відділенні у Харківському інженерно-будівельному інституті. Там доля мене звела з Григорієм Михайловичем Виставочним, який теж тут здобував вищу освіту і водночас працював на керівній посаді в управлінні каналтресту. Він був старший за мене, фронтовик, користувався заслуженою повагою, а тому я і дослухався до його порад. І коли в інституті почали вимагати, щоб студенти-заочники працювали за обраною спеціальністю, Григорій Михайлович запропонував мені посаду старшого інженера в службі каналізаційної мережі. Я і пристав на цю пропозицію.
- Юхиме Борисовичу, не жалкуєте, що після заводу «Світло шахтаря» потрапили на зовсім інше, нове для вас виробництво?
- Ні в якому разі. Тоді, наприкінці 50-х років минулого століття, у Харкові йшов бурхливий розвиток житлово-комунального та виробничого будівництва. Разом із тим вимагалось прийняття термінових та комплексних дій з розвитку міської каналізаційної системи. І це справді було відповідальним завданням, спеціалісти управління шукали нетрадиційні та ефективні методи розв’язання цієї життєво важливої проблеми, і їхні старання зрештою увінчалися успіхом. Доволі швидко було розроблено новаторський проект, основу якого склали тунельні колектори діаметром 3,2-4 метри, що прокладалися на глибині 23-40 метрів, та унікальна головна каналізаційна насосна станція - одна з найкрупніших у Європі. Траси тунельних колекторів спроектували методом щитової проходки. Це дозволило каналізувати більшу частину міста самопливом стічних вод та відмовитися не лише від будівництва нових насосних станцій, але й ліквідувати існуючі. І вже у 1966 році розпочалася реалізація цієї дійсно грандіозної програми будівництва.
- Якщо можна, окресліть основні параметри цієї масштабної програми?
- У визначені терміни було прокладено 40 кілометрів тунельних каналізаційних колекторів, споруджено комплекс очисних споруд і ведена в дію головна каналізаційна насосна станція, яка спроможна була перекачувати 1,5 млн кубометрів стоків на добу. Є в цьому ще один важливий аспект: вдалося заощадити чимало електроенергії та державних коштів.
- Юхиме Борисовичу, саме на ті роки припадає грандіозне спорудження нових житлових мікрорайонів міста. Певне, й ваше комунальне підприємство нарощувало свої виробничі потужності?
- Розбудовувався Харків - розширювалися і виробничі потужності нашого підприємства. Уже у 1986 році довжина мереж і колекторів досягла 1200 кілометрів, а потужності насосних станцій забезпечували перекачування до 850 тисяч кубометрів стоків на добу. Поряд з цим нами було здійснено великий обсяг робіт з благоустрою територій споруд, зі створення необхідних умов для персоналу. Значно підвищився рівень технічної оснащення та механізації виробничих процесів. Працівники підприємства забезпечувалися житлом, були створені чудові умови для занять спортом та відпочинку.
- Можна сказати, що трудовий колектив «Харківкомуночистводу» у ті роки здійснив справді трудовий подвиг. А що можете сказати ви про це?
- Я брав безпосередню участь у здійсненні цієї важливої та відповідальної програми. Про це свідчать понад сто авторських свідоцтв про винаходи, нагородження Почесною грамотою Ради Міністрів СРСР та звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки. Поступово і впевнено, як зараз модно говорити, просувався я по кар’єрних сходинках - від рядового спеціаліста до генерального директора ДКП КГ «Харківкомуночиствод». І я можу назвати чимало працівників підприємства, які також потім стали умілими керівниками та відомими вченими-новаторами.
- Юхиме Борисовичу, вас добре знають у Харкові як умілого, досвідченого та чуйного до людей керівника, новатора, автора багатьох наукових розробок, педагога. Чим ви ще пишаєтеся у житті?
- Звичайно ж, своєю дружньою та працелюбною родиною. А ще тим, що став фундатором ще однієї трудової династії у КП «Харківводоканал». Зараз у цьому трудовому колективі трудяться мій онук Борис та зять Сергій. Свого часу на Безлюдівських очисних спорудах працювала і моя дружина Олена Вікторівна, яка ще й читала лекції студентам в Харківському інженерно-будівельному інституті, де також викладає і наша донька Валерія… Сподіваюся, що і в майбутньому у цьому колективі обов’язково працюватимуть представники нашої династії. Харків прагне стати європейським містом, а тому водоочисні комунікації і надалі удосконалюватимуться та модернізовуватимуться. Так що перспективи на майбутнє колсальні!
- Скажіть, а що вам допомагає зберігати хорошу фізичну форму?
- Усе життя я займаюся спортом, зокрема виступав за волейбольні та футбольні команди нашого підприємства. Багато харків’ян добре пам’ятають і ветеранську футбольну дружину «Бос», кольори якої я захищав багато років. Крім того, часто з родиною буваємо на дачі, але і тут відпочинок в мене активний. Тому я бажаю і всім своїм колегам виявляти більше завзяття: наполегливо домагайтеся поставленої мети в житті - і ви обов'язково досягнете успіхів і визнання.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло