Історія Харківської каналізації починається з 1914 року, коли був запущений перший комплекс очисних споруд Головною біостанції, його потужність склала 8 тис. м³/добу, а протяжність мереж - всього 48 км. Однак перші проекти та передпроектні вишукування по будівництву проводилися з 1880 року.
У 30-і роки каналізаційне будівництво набирає потужності: відкриваються великі насосні станції, застосовуються нові методи біологічного очищення стічних вод. Однак Велика Вітчизняна війна знищує практично все, що було побудовано - споруди каналізації зруйновані. Відновлювальний період зайняв не багато не мало - 7 років (з 1943 по 1950 рр.) Сучасні реалії життя, розвиток промисловості, водопостачання, всіх галузей житлово-комунального господарства, вимагали не просто відновлення, а вдосконалення і розширення.
Тому в 60-і роки протяжність мереж каналізації, порівняно з 1914 р., збільшується в 10 разів, і в 1966 р. становить 445 км. Введені в експлуатацію споруди біологічної очистки на Безлюдівській станції. Загальна пропускна спроможність очисних споруд складає 250 тис.м³/добу.
У 70-і роки розширюються існуючі об'єкти і будуються нові, з'являються колектора глибокого закладення.
Грандіозною подією цього періоду, безперечно, є пуск в 1974 р. Головної каналізаційної насосної станції (ГКНС), з проектною потужністю перекачування стоків 1,4 млн тис. м³/добу. Ця споруда справедливо вважається найпотужнішою на Україні і другою в Європі.
У 1976 році вводиться в дію комплекс споруд, що дозволив розширити Безлюдівську станцію аерації і довести її загальну продуктивність до 300 тис. м³ стоків на добу.
У 80-і роки потужності споруд каналізації продовжують рости, їх протяжність становить вже 1200 км.
Перекачуюча здатність насосних станцій в цей період досягла 850 тис. м³/добу.
1 серпня 1994 р. загальна потужність «Диканівського» і «Безлюдівського» комплексів очисних споруд зросла до 1 млн. м³ стоків на добу (КБОД - 700 тис., КБОБ - 300 тис.м³/добу).
А в червні 1995 року на ГКНС, Диканівських очисних спорудах, трапилася потужна аварія (сильний злива, яка тривала 3 години, вивела з ладу споруди, в результаті місто залишилося без каналізації, а значить, і без води).
Ця подія дала черговий поштовх до розвитку технологічних процесів каналізування, впровадження у виробництво нових матеріалів і устаткування.
Так, наприклад, в 1995 р. було створено унікальний по оснащенню спеціалізований мобільний підрозділ - ділянка по локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій на об'єктах водовідведення; в 1996 р. – створена лабораторія телевізійного контролю, основною перевагою якої є можливість проведення внутрішнього огляду мереж без їх розриття, що дозволяє попереджати можливі аварії, своєчасно проводити ремонтно-відновлювальні роботи і накопичувати необхідний банк даних.