Більшість дітей осмислений вибір майбутньої професії роблять ще в шкільні роки. Але не всі і не завжди. Подібне трапилося і з інженером Комплексу водопідготовки «Донець» КП «Харківводоканал» Іриною Прядкою.
Закінчивши в Чугуєві школу, вона поїхала до Харкова з тим, щоб придивитися до навчальних закладів і зробити свій вибір. І ось зовсім випадково опинилася біля гідрометеорологічного технікуму. Ірина уважно ознайомилася з оголошенням, і від майбутньої професії гідрометеоролога повіяло романтикою.
Вибір був зроблений, і почалися навчальні будні. А після закінчення технікуму вона знову опинилася перед вибором - де почати свою трудову діяльність. Незабаром Ірина дізналася, що на Комплексі водопідготовки «Донець» КП «Харківводоканал» в селищі Кочеток створюється відділ головного технолога, і є вільна вакансія техніка-гідролога. Ось так у 2003 році вона влаштувалася на підприємство, про що жодного разу не пошкодувала.
«Мені з перших днів сподобався дружний і професійний колектив КВ «Донець». Колеги відразу ж ввели мене в курс справи і на перших порах допомагали, так би мовити, на практиці засвоїти секрети майстерності. Робота була дуже цікава: проводили дослідження, робили необхідні гідрологічні спостереження водозаборів, ставили досліди з реагентами. Разом з тим, мій керівник - Тетяна Михайлівна Шаталова - наполегливо переконувала мене продовжити навчання і здобути вищу освіту. І незабаром я скористалася її порадою і поступила на факультет «Водопостачання та водовідведення» до Харківського інженерно-будівельного інституту», - розповідає Ірина Прядка.
- Загалом, Ірино Сергіївно, довелося поєднувати роботу з навчанням. Встигали?
- Безумовно. Тим більше, що вчилася на заочному відділенні, але намагалася старанно ставитися до кожного предмету, розуміючи, що знання, отримані у вузі, дуже знадобляться на практиці. Згодом перейшла працювати інженером до виробничо-технічного відділу, і тут довелося працювати більше з документацією. Проте, з поставленими службовими завданнями справлялася сумлінно. Але, як говориться, десь в глибині душі хотілося працювати з людьми. І в 2010 році така нагода трапилася, і я нею скористалася. Мене призначили інженером цеху водопостачання №3, яким керує Валентин Борисович Столпець.
- Як пройшли перші дні на новому місці?
- Перший час старанно вчилася у своїх колег - Олександра Мазняка, Віталія Луценка та Сергія Фініка. Вони ввели мене в курс справи і ознайомили з секретами цієї цікавої, але дуже відповідальної професії. Разом з трудівниками цеху ми контролюємо всі технологічні питання, пов'язані з забором необхідного обсягу води, її належного очищення і подальшого перекачування до споживачів. Буває у нас і «гаряча пора». Це навесні під час паводку і влітку, коли вода у водоймах «цвіте». але завдяки професіоналізму фахівців і працівників працюємо чітко, без зривів і проблем. А ще займаємося відповідною профілактикою обладнання, яке завжди повинно працювати як годинник. Все це в комплексі і дозволяє домагатися позитивного результату.
- Ірино Сергіївно, скажімо так, що наука не стоїть на місці. Ви з цим згодні?
- Абсолютно. Тому увійшла в групу фахівців, які вже мають вищу освіту і зараз знову навчаються в Харківському національному університеті міського господарства ім О.М. Бекетова. Вчимося заочно-дистанційно, лекції читають досвідчені викладачі. Крім теоретичних знань, велика увага приділяється вивченню досвіду роботи об'єктів водопостачання та водовідведення не тільки КП «Харківводоканал», а й інших підприємств України. Так що отримані знання обов'язково мені знадобляться в подальшій роботі.
- До речі, а чи не доводилося вивчати зарубіжний досвід роботи в сфері водопостачання та водовідведення?
- Тут у мене досить цікава історія і почну все по порядку. Мій дідусь - Іван Федорович Філоненко, якого, на превеликий жаль, вже немає з нами, був легендарною особистістю. Уже в 17 років він зі зброєю в руках захищав батьківщину від нацистських загарбників. Під час війни був поранений, а перемогу святкував в травні 1945 року на площі перед рейхстагом в Берліні. Потім дідусь ще тридцять років служив в армії в танкових військах. До речі, коли він працював військовим радником на Кубі, одну з його лекцій з інтересом слухав брат Фіделя Кастро - Рауль. Після виходу у відставку в званні полковника Іван Федорович був головою Чугуївської міської ради інвалідів війни та Збройних сил.
І так сталося, що дідусь став головним ініціатором побратимства двох міст - Чугуєва та німецького Мургардта. А мені випала нагода побувати в Німеччині, і я, звичайно ж, з цікавістю спостерігала, як працюють системи водопостачання та водовідведення в цьому та інших німецьких містах. На мій погляд, все там відпрацьовано до найменших дрібниць, але нічого надприродного немає. Так що, як казав Великий Кобзар - чужому научайтесь, а свого - не цурайтесь.
- Ірино Сергіївно, а як Ви проводите вільний час?
- Захоплень у мене вистачає, а ось з вільним часом поки важкувато. Проте, дуже люблю рибну ловлю. Цьому цікавому проведенню часу мене ще в дитинстві навчив батько, а я намагаюся передати свій рибальський досвід своєму синові Роману. І у нього вже непогано виходить. А ще, особливо в зимовий час, мені подобається робити різноманітні аплікації, або як зараз це називається - декупаж. Це дуже цікаве хобі. Так що намагаюся скрізь знайти творчий підхід.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло