У 1987 році після закінчення Харківського інституту радіоелектроніки Олег Роман прийшов працювати інженером на оборонне підприємство - завод «Радіодеталь». Перше, що відчув молодий спеціаліст - тут працюють справжні професіонали, майстри своєї справи. Замовлення були серйозні - розробляли контрольно-вимірювальне обладнання для військової промисловості. І дуже скоро Олег Миколайович, вбираючи досвід старших колег, почав виконувати найскладніші технічні завдання. А потім на підприємстві пішла розмова про те, що з часом створять спеціалізоване конструкторське бюро Всесоюзного масштабу. І туди будуть відбирати дійсно кращих фахівців. Ось тоді керівники конструкторського бюро і запропонували йому поповнити свої знання в аспірантурі, але з розпадом СРСР про ідею потужного конструкторського бюро було забуто. А потім Олег Роман, як і десятки його колег, просто опинився не при справах.
- Так, час був такий, що виробничі підприємства залихоманило, люди звільнялися і намагалися знайти нове місце роботи, - розповідає Олег Роман. - Ось і я почав пошуки і незабаром зайняв вакантне місце інженера з налагодження й випробувань електрообладнання в ТВО «Харківкомунпромвод». Поступово вникав в суть нової роботи. Через два роки, в 1998 році, я був призначений на нову посаду - змінним інженером-електриком. Тепер мені вже доводилося відповідати за безперебійну і надійну роботу електрообладнання, а в разі непередбачених обставин - приймати необхідні рішення. Довелося мені попрацювати і начальником дільниці зв'язку. Це було ближче до тієї професії, яку я отримав в інституті. Проблеми були, але ми їх успішно вирішували і забезпечували підприємство надійним і якісним зв'язком.
- Можна сказати, Олег Миколайович, що Ваша кар'єра на підприємстві складалася вдало?
- Про кар'єру я ніколи не замислювався, просто на кожному новому місці працював надійно і відповідально. До того ж, поруч завжди були досвідчені наставники і помічники. З особливою вдячністю згадую Василя Івановича Водку і Віктора Володимировича Попкова. Вони були не тільки умілими керівниками і організаторами, але і доброзичливо ставилися до підлеглих, в разі необхідності завжди приходили на допомогу. А такі якості в трудовому колективі цінуються дуже високо.
У жовтні 2005 року мене призначили начальником дільниці обслуговування електроустаткування Виробничого Управління насосних станцій «Артезіан». Це було вже масштабне поле діяльності. Наша ділянка забезпечувала роботу більше десятка діючих великих водопровідних насосних станцій. У моєму підпорядкуванні знаходилося близько 40 працівників, кожен з яких мав свій характер, свої життєві принципи. На перших порах мені довелося багато зробити для згуртування колективу, зміцнення дисципліни і порядку. Домогтися того, щоб кожен співробітник діяв надійно, грамотно і приймав, в разі необхідності, вірні рішення.
- Чи часто доводиться мати справу з екстремальними ситуаціями?
- Екстремальні ситуації трапляються на будь-якому виробництві, головне щоб вони не носили системного характеру. А в разі їх виникнення - необхідно в найкоротші терміни усунути їх наслідки і нормалізувати робочий процес. У 1998 і 2010 роках сталися аварії на водопровідних насосних станціях, і вода дуже швидко затопила обладнання. Нам довелося діяти оперативно, вирішувати цілий комплекс питань. Всі діяли професійно і злагоджено і в найкоротші терміни відновлювали роботу станцій. Ці аварійні ситуації змусили нас переглянути підходи до профілактичної роботи та ремонтам електрообладнання. Якщо раніше до цього часто підходили формально, то тепер ми в повній мірі посилили контроль над тим, як виконуються планово-попереджувальні ремонти. І результати - позитивні, позаштатні ситуації на об'єктах практично виключені. Паралельно ведемо постійну роботу по модернізації електрообладнання. До речі, на кількох насосних станціях замінили масляні вимикачі на вакуумні. І зараз така робота триває.
- Олег Миколайович, Ви вже розповідали про ті зусилля, які доклали для формування професійного колективу. А молоді знаходиться тут місце?
- Не можна сказати, що молодь дуже вже активно поповнює наші ряди. Але той, хто виявляє таке бажання, потрапляє під справжню дружню опіку досвідчених працівників. Наприклад, кілька років тому відразу після закінчення школи до нас прийшов молодий хлопець - Сергій Панов. Не все відразу ладилося у нього, але його старші товариші постійно і наполегливо навчали професійним роботам. І зараз хлопець вже має 5-й розряд електромонтера, я йому без найменших вагань доручаю відповідальні завдання. Знаю - не підведе. І таких прикладів на ділянці досить.
- А тепер про ваші захоплення, відпочинок у вільний час ...
- Свого часу я почав вивчати свій родовід. На це мене наштовхнула моя бабуся - Марія Юхимівна, яка жила в селі Малі Бубни на Сумщині. Походження прізвища, зі слів бабусі, корінням сягає в період Російсько-французької війни 1812 року. При відступі французької армії в цьому селі залишився жити мадяр на прізвище Роман. Ось з нього і пішли в тих краях люди з таким прізвищем.
Багато чого довелося пережити моїм предкам - революцію, голодомори, колективізацію і війну з фашистами. Один дід загинув в 1942 році, другий - пройшов всю війну, визволяв Будапешт і Відень, але за невірно сказане слово був репресований, реабілітували його лише в 1954 році ... Словом, на прикладі нашої сім'ї можна вивчати історію того покоління.
А тепер про день сьогоднішній. Дуже люблю туризм, подорожі, побував у багатьох куточках країни. Мене завжди приваблювала краса і різноманітність природи України. Все це я намагаюся зафіксувати на фотографіях, чим, до речі, займаюся вже досить давно. Привертають стихії, екстремальні види відпочинку. Звідси ще одне хобі - займаюся спортивним підводним полюванням. Але не заради здобичі я беру в руки спортивне рушницю. Найбільше мені подобається незвичайний підводний світ і його прекрасні мешканці.