Євген Свиридов народився перед війною в 1939 році в селі Рокитне Бєлгородської області. На долю дитини припало чимало випробувань, це були дуже нелегкі часи. Батько Микола Васильович пішов на фронт і мати Віра Миколаївна була змушена, незважаючи ні на що, вистояти і побороти усі негаразди. Звичайно, у цій сильної жінки все вийшло. Після перемоги і повернення батька з військової служби було прийнято рішення про переїзд до Харкова. Сім'я перебралася до першої столиці в 1949 році. Микола Васильович влаштувався на роботу головним інженером до міського комунального господарства (міськкомгосп) нинішнього Новобаварського району і з часом домовився про те, щоб тут працював різноробочим і його син, якого віддали до вечірньої школуи, а мати Віра Миколаївна стала вчителькою початкових класів.
У міськкомгоспі Євген Свиридов опанував багато спеціальностей, зокрема електрика, маляра і муляра. Пізніше поєднував навчання в Харківському інженерно-будівельному інституті з роботою на канатному заводі. По закінченні ВУЗу йому запропонували роботу майстра кафедри обладнання.
- Трудова кар'єра складалася вдало, з дипломом інженера-будівельника я був прийнятий на роботу до будівельно-монтажного управління №4 тресту №92 «Харківспецбуду», розповідає Євген Свиридов, - За два роки я пройшов шлях від майстра до начальника ділянки. Робота була відповідальна - ми укладали водопровідні та каналізаційні труби, займалися дорожнім будівництвом. Тут мене помітили в управлінні каналізаційного господарства міста і запропонували відповідальну посаду - інженера виробничо-технічного відділу. Так що з 1970 року я з головою поринув у роботу на цьому підприємстві.
- І в чому полягала Ваша робота?
- Тоді в Харкові багато будувалося житла і виробничих об'єктів. Нам же потрібно було розробляти технічну документацію прокладки каналізаційних мереж, погоджувати ці проекти з керівництвом міста та відповідними службами. Всі розрахунки і креслення доводилося робити на папері, на це йшло багато часу, а про комп'ютерну техніку тоді і мріяти не доводилося. Але одно робота кипіла, ми вкладалися у відведені терміни, і ніяких претензій до нас не було. Незабаром мене підвищили по службі і я очолив виробничо-технічний відділ. На початку 90-х років минулого століття мене призначили головним інженером КП «Харківкомуночиствод»... Наразі працюю інженером 1-ї категорії виробничо-технічного відділу Комплексу «Харківводовідведення» КП «Харківводоканал». Займаюся улюбленою справою і допомагаю молодим фахівцям освоїти всі тонкощі такої цікавої і відповідальної професії.
- Євгене Миколайовичу, хто з відомих людей в місті служив Вам прикладом відповідального ставлення до справи?
- Я неодноразово зустрічався на нарадах, а також в процесі роботи з такими відомими керівниками, як Олександр Масельський, Володимир Подшивалов, Володимир Реусов. Для мене це була справжня школа того, як треба ставитися до дорученої справи, приймати правильні рішення в складній обстановці, бути вимогливим і в той же час чуйним до тих, хто працює під твоїм керівництвом.
- І що Вам особливо запам'яталося в той час?
- Багато було різних складних завдань і непередбачених ситуацій. Особливо це стосувалося будівництва Харківського метрополітену. Під час проходки тунелів доводилося вирішувати питання з переукладання каналізаційних мереж. Треба було вибрати оптимальний варіант, узгодити його з метробудівниками і виконати необхідний обсяг робіт в найкоротші терміни. Нам це вдалося зробити блискуче. Також вдалося вирішити питання запуску в 1974 році нової, більш потужної Головній каналізаційній насосній станції на Диканівці (МОС №1). З її пуском змогли масштабно вирішити питання каналізаційних стоків і поліпшити екологічну ситуацію в Харкові. А ще через два роки був введений в експлуатацію комплекс споруд, що дозволив розширити Безлюдівський станцію аерації та істотно збільшити її загальну продуктивність. Все це знакові події як для колективу, так і для мене особисто.
- Євгене Миколайовичу, а доводилося Вам поєднувати виробничу діяльність із науковою?
- Так. Протягом багатьох років я спочатку був керівником дипломних проектів, а потім головою державної екзаменаційної комісії в нинішньому Харківському національному університеті будівництва і архітектури. Ці проекти стосувалися водопровідного і каналізаційного господарства, а тому охоче ділився наявним досвідом з випускниками в цій сфері. Напевно, студентам подобалося те, що саме я був у них керівником, а тому у мене щороку налічувалося до десяти майбутніх фахівців.
- Кого з випускників вузу, дипломні роботи яких Ви займалися, можна згадати?
- Знаєте, талановитих студентів було насправді дуже багато. І всі вони знайшли своє місце в житті і стали справжніми професіоналами своєї справи. Зокрема, це заступник генерального директора з експлуатації каналізаційного господарства - директор Комплексу «Харківводовідведення» КП «Харківводоканал» Віктор Булгаков і головний інженер цього підприємства Володимир Паболков.
- Робота забирає у Вас дуже багато часу. А чи є інші захоплення?
- Протягом усього свого життя намагався по можливості якомога більше займатися спортом. В молодості серйозно захоплювався мотоболом. Наша команда «Патріот» брала участь в різних змаганнях і, хоча ми виступали на аматорському рівні, були і, як нині модно говорити, гучні перемоги. Свого часу навіть стали срібними призерами чемпіонату України, незважаючи на те, що конкуренцію нам складали професійні команди. Пізніше брав активну участь у Спартакіаді житлово-комунального господарства міста. Ставав переможцем і призером у метанні ядра і списа, а також в легкоатлетичній естафеті. Зараз, коли випадає вільний час, із задоволенням люблю гуляти лісом, збирати гриби і ягоди. І звичайно ж, подумки строю майбутні плани та шляхи їх реалізації.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло