Коли людина знаходить роботу за покликанням, віддає їй усі свої сили, то вона по-справжньому щаслива. У більшості випадків вибір улюбленої професії відбувається ще в шкільні роки, але іноді трапляється, що усвідомлення свого справжнього призначення приходить набагато пізніше, причому вельми несподівано. Влаштувавшись на роботу і не за фахом, можна з часом зрозуміти, що ця праця приносить радість і задоволення і варта того, щоб саме їй присвятити своє життя.
Інженер-інспектор абонентського відділу Основ'янського і Слобідського районів абонентської служби по роботі з абонентами юридичними особами Департаменту збуту КП «Харківводоканал» Наталія Качанова після закінчення школи твердо вирішила поступати до нинішнього Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на екологічний факультет. У той час це був новий навчальний напрямок, і Наталія, якій подобалася географія і геологія, з великим завзяттям поринула у вивчення цієї цікавої для неї дисципліни. Однак після закінчення вузу в 1998 році почала працювати не екологом, а інженером абонентного відділу промислової групи в Харківському територіальному виробничому об'єднанні «Харківкомунпромвод».
- Початок моєї роботи на цій посаді був непростим, - розповідає Наталія Качанова. - Не вистачало виробничого досвіду, доводилося відвідувати і контролювати багато підприємств, а до всього ще й траплялися затримки з виплатою зарплати. Звичайно, були і такі, хто підшукував роботу і спокійніше, але я дала собі слово витримати всі випробування. До того ж я відчувала і повсякденну підтримку своїх колег - Володимира Александрова, Миколи Крутасова, Зінаїди Єременко та Валентини Пацурковської. Завдяки їм пізнала, як то кажуть, професійні тонкощі, навчилася чітко виконувати поставлені завдання. І ось я вже 18 років працюю на одному і тому ж робочому місці.
- І все робиться у Вас гладесенько-рівнесенько?
- Знаєте, в житті так не буває. Іноді виникають і непрості, конфліктні ситуації. Але ми завжди намагаємося і знаходимо взаєморозуміння з працівниками теплопостачальних організацій. До речі, в Харкові налічується десь 700 об'єктів, які ми обслуговуємо. І в кожному конкретному випадку, перевіряючи водоспоживання, не можна помилитися. А ще мені часто доводиться складати всілякі аналітичні таблиці і розрахунки. Довелося свого часу досконально освоїти різні комп'ютерні програми. Ось так і проходять мої трудові будні.
- А чи берете Ви участь у громадському житті?
- Обов'язково. Уже п'ять років я очолюю профспілковий цеховий комітет Департаменту збуту. Громадська робота займає багато часу, забирає багато енергії. Ось і зараз, напередодні Новорічних свят, доводиться займатися подарунками для дітей наших співробітників. А їх чимало, трохи більше двохсот хлопчиків і дівчаток. Хочеться, щоб це свято запам'яталося їм на все життя...
- Наталіє В'ячеславівно, як складаються відносини у Вашому колективі?
- Колектив у нас невеликий, але дуже дружний. Іноді до нас приходять і нові співробітники, вчимо їх, передаємо досвід. Хтось залишається на підприємстві, хтось іде. Але головне - повне взаєморозуміння, готовність у будь-яку хвилину прийти на допомогу один одному. І це не тільки в повсякденній роботі. Пам'ятається, з яким ентузіазмом ми свого часу готувалися до огляду художньої самодіяльності та Спартакіади підприємства. Тоді справжнім організатором виступила Олена Першина. До речі, ми досить вдало виступили в цьому творчому огляді, а я ще й посіла друге місце серед шахісток підприємства.
- Так Ви серйозно займаєтеся спортом?
- У шкільні роки я захоплювалася багатьма видами спорту і навіть займалася боротьбою самбо. Під час навчання в університеті захопилася шахами. Це і допомогло мені отримати призове місце на Спартакіаді підприємства. Але останнім часом відійшла від активних занять спортом і поповнила ряди затятих футбольних уболівальників. Під час чемпіонатів світу та Європи навіть беру відпустку, щоб подивитися всі ігри. Дехто над цим моїм захопленням посміюється, але я не звертаю на це уваги. А вболіваю я за збірні України та Аргентини, і моє заповітне бажання - побачити українську збірну на чолі з Андрієм Шевченком на футбольному Олімпі.
- Скажіть, Наталіє В'ячеславівно, чи є ще у Вас захоплення?
- Обов'язково. Любов до живопису і народної творчості, яка, напевно, мені передалася від батьків. Я народилася у творчій родині. Мій батько В'ячеслав Йосипович працював художником-оформлювачем, а тому, під настрій, можу взяти пензлі в руки або зайнятися декупажем. І якщо такі хобі, як малювання та декорування, у мене від батька, то від матері Тетяни Василівни мені передалася любов до вишивання. Завдяки тому, що вона в дитинстві мене долучила до цього заняття, я змогла серйозно зайнятися новим захопленням - виготовленням лялькових нарядів. Коли близько десяти років тому у мене виникло бажання створити по-справжньому неординарні і красиві мініатюрні версії уборів, дуже до речі стали в нагоді творчі навички вишивання. Першою моєю лялькою, для якої я виготовила наряд, була Снігуронька. А потім Барбі, Вінкс і інші. Мої роботи регулярно беруть участь у виставках народної творчості, які проводяться на підприємстві, і приємно бачити, що це мистецтво зворушує і інших. Теплі слова від відвідувачів надихають на роботу, отримуєш колосальний заряд енергії, який допомагає реалізовуватися на моїй основній інженерській посаді.
- З огляду на Ваш характер, неважко здогадатися, що на цьому не зупинитесь...
- Абсолютно вірно. У моїх найближчих творчих планах виготовлення не тільки нарядів, але і самих ляльок. Зараз аналізую і вивчаю спеціальну літературу в цьому напрямку. Ось після того, як займуся цим видом рукоділля, обов'язково візьму участь і в інших престижних виставках. До речі, багато своїх робіт із задоволенням дарую близьким і друзям.
- Наталіє В'ячеславівно, а чим окрім творчості Ви займаєтеся у вільний час?
- Люблю перебувати вдома, проводити час в колі рідних людей. Живемо ми в приватному секторі, у нас дуже багато квітів, за якими ми з мамою із задоволенням доглядаємо. Також багато читаю.
Інтерв'ю провів Ігор Тесло