- У дитинстві мені дуже подобалося возитися з технікою, а тому вирішив йти на електромашинобудівний факультет Харківського політехнічного інституту, - розповідає Павло Миколайович Толмачов. - На КП «Харківводоканал» я прийшов працювати ще студентом-п'ятикурсником, мене прийняли на посаду інженера-програміста. Чесно кажучи, про місце роботи під час навчання не думав, але я вдячний долі, що склалося саме так. Адже ніхто з моїх рідних і близьких тут не працювали, а тому про підприємство тоді майже нічого не знав. Але вже через місяць роботи твердо для себе вирішив пов'язати життя саме з цим трудовим колективом, відчув, що тут мені буде по-справжньому цікаво.

- Павло Миколайовичу, поділіться своїми першими враженнями на новому місці роботи.

- По-перше, мене дуже тепло прийняли в колективі і спочатку надавали всіляку допомогу в роботі. Повністю влаштовували умови праці та заробітна плата, а також чуйне ставлення з боку керівників і наставників. Тут, в першу чергу, назву Тетяну Лисенко, Ірину Забабуріну і Тетяну Євтушенко. До них в будь-яку хвилину можна звернутися за порадою, і вони ніколи не відмовлять.

- Павло Миколайовичу, яка була основна ваша робота на підприємстві?

- Весь свій час я вирішував питання, пов'язані з абонентами. Завдяки моїм наставникам навчився терпляче вислуховувати і спілкуватися з людьми, приходити до порозуміння і швидко знаходити правильний вихід із непростих ситуацій. Звичайно, в перший час було нелегко, але потім вже справлявся, як то кажуть, без підказок і порад. Зараз не менше відповідальна робота - ми з колегами проводимо нарахування за користування послугами КП «Харківводоканал» підприємствам, яких налічується близько 10 тисяч. Тут найголовніше не помилитися, правильно і своєчасно зробити нарахування.

- До речі, а ніколи не шкодували, що обрали саме цю професію і це підприємство?

- Ніколи. Знаєте, як буває в житті: приходиш на підприємство і розумієш, що це моє. Хоч багато хто може й не повірити, але я вважаю, що цю роботу ніяк не назвеш рутинною. Ось так приблизно склалося і у мене. Крім того, жалкувати не доводиться, тому що саме на КП «Харківводоканал» я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною, яка тут працює інженером. Ось так підприємство зіграло ще одну важливу роль в моєму житті. В черговий раз зрозумів, що без дружного колективу мені дуже важко в самому кінці 2015 року, коли був мобілізований до лав Збройних сил України. Мене мобілізували як офіцера запасу і направили до Одеської зенітно-ракетної бригади на посаду заступника начальника штабу одного з підрозділів. Незважаючи на те, що Одеса знаходиться далеко від зони бойових дій, ситуація там теж була дуже напружена.

- Напевно, траплялися і різного роду провокації?

- Так, не без цього. І я завжди пропонував свою кандидатуру для мирного врегулювання конфлікту, що виник, адже досвід спілкування з людьми у мене був багатий. Слава Богу, що всі питання вдавалося вирішувати, як то кажуть, по-мирному. Все закінчувалося без ексцесів. Але були і такі моменти, коли наша військова частина надавала допомогу місцевим жителям. Якраз в минулі новорічні свята всю Одесу замело снігом, і військовослужбовці нашої частини допомагали населенню забезпечувати нормальну життєдіяльність міста. Прибирали від снігу вулиці, доставляли продукти... А взагалі наша військова частина має статус стратегічного призначення, і весь її склад завжди знаходився в повній бойовій готовності і в будь-яку хвилину міг виконати в екстрених ситуаціях поставлене завдання. На щастя, за час моєї служби до застосування зброї не довелося вдатися.

- А чи були пропозиції від командування частини залишитися служити в Одесі?

- Так, були, і неодноразово. І умови пропонували хороші, і дуже гідну заробітну плату. Але з кожним днем все більше тужив за родиною, рідним колективом і підприємством. Так що після завершення служби відразу ж повернувся до Харкова. До речі, два харків'янина, з якими я приїхав в частину, залишилися служити в Одесі. Обов'язково знайду можливість навідатися в це місто і зустрітися з товаришами.

- А як складаються справи на сімейному фронті?

- Я вже говорив, що свою другу половинку зустрів на КП «Харківводоканал». Зараз виховуємо двох дітей - донька Карина навчається в НТУ «ХПІ», який я закінчував, а дев'ятирічний син Кирило школяр. У родині панує повна гармонія і взаєморозуміння.

- А чим захоплюєтеся, як Ви проводите своє дозвілля?

- На першому місці дачні клопоти: вирощуємо овочі, доглядаємо за фруктовим садом. А ось дружина Інна дуже любить квіти і біля них проводить багато часу. Ще разом буваємо на рибалці, збираємо гриби в лісі. Головне тут - спілкування з природою. Є у мене і ще одне захоплення - іноді з друзями вирушаємо на полювання.

- Павло Миколайовичу, чи не замислюєтеся про те, щоб Ваші діти в майбутньому разом із Вами працювали на КП «Харківводоканал»?

- Загадувати не будемо, але ми з Інною не проти цього. До речі, мій батько Микола Борисович багато років пропрацював заступником начальника цеху заводу Малишева, не всидів на пенсії, і зараз теж працює на КП «Харківводоканал» машиністом насосної станції. Ось так і народжуються трудові династії...

Інтерв'ю провів Ігор Тесло