Ще навчаючись у Харківському будівельному інституті, дівчина твердо вирішила після його закінчення добитися направлення на Безлюдівську каналізаційну станцію, де працювали її батьки - Віктор Михайлович і Любов Іллівна. Вона часто навідувалася на станцію, де спостерігала, як сумлінно працюють на об'єкті трудівники, яка колосальна відповідальність лежить на їх плечах. До душі були і дружні бесіди, взаємодопомога в колективі, де всі були за одного і один за всіх. Так що вибір Ірини Вікторівни ніяк не назвеш випадковим.

- Дійсно, часто спостерігаючи, як працюють мої батьки і їхні колеги, я ні на мить не сумнівалася в тому, що обов'язково перехоплю їх естафету, - розповідає Ірина Вікторівна. - Моя мама прийшла працювати на Безлюдівську насосну станцію в далекому 1967 році і до цього дня працює в Комплексі «Харківводовідведення», всіляко допомагаючи мені в роботі цінними порадами. А ось батько, до речі, свого часу нагороджений орденом Трудової Слави ІІІ ступеня, вже на заслуженому відпочинку. Саме вони, в першу чергу, прищепили мені любов до цієї відповідальної професії, а головне - чуйному і уважному ставленню до людей. Свого часу працювала в нашій системі в відділі капітального будівництва і моя рідна сестра Оксана. Але в силу життєвих обставин їй довелося змінити професію. У 1983 році, після закінчення інституту, я почала трудову діяльність економістом на Безлюдівській каналізаційній станції. Відразу, як то кажуть, з головою поринула в роботу, а наснаги додавало те, що поруч були мої батьки. Згодом працювала на різних відповідальних посадах і з минулого року працюю начальником дільниці по експлуатації насосних станцій.

- Ірино Вікторівно, які особливості роботи на цій посаді?

- Знаєте, без перебільшення, головною особливістю є величезна відповідальність. У нашому колективі працює понад 200 фахівців і робітників. І роботу треба організувати так, щоб мінімізувати різні ситуації, які призводять до виходу з ладу обладнання. Тому доводиться мало не щодня об'їжджати всі об'єкти. Хоча останнім часом обладнання дає набагато менше збоїв.

- Ірино Вікторівно, з чим це пов'язано?

- Не буде секретом те, що в останні роки на КП «Харківводоканал» узятий активний курс на модернізацію різного устаткування і впровадження енергозберігаючих технологій. На заміну, зокрема, застарілим насосним агрегатам встановлюються нові, сучасні, які до того ж не тільки справно працюють, а й заощаджують енергію, а це в наш час є важливим фактором.

- Мудрі люди кажуть, що кадри вирішують все. Ви з цим згодні?

- Безумовно. Зазначу, що в нашому підрозділі працює багато фахівців-професіоналів, готових у будь-яку хвилину усунути ту чи іншу проблему в роботі високоефективного обладнання. Також, у міру можливості, фахівці Комплексу підвищують свої знання і навички, адже прогрес не стоїть на місці. Можна без перебільшення сказати, що саме фахівці є золотим запасом підприємства.

- Ірино Вікторівно, напевно, бувають, скажімо, позаштатні ситуації на підприємстві. Як вони вирішуються?

- Звичайно, в роботі буває різне. Тому намагаємося попередити різного роду позаштатні ситуації. На відповідному рівні у нас налагоджена профілактична робота, а якщо ж трапляється збій в роботі обладнання, то намагаємося в мінімальні терміни усунути несправність.

- До речі, Ірино Вікторівно, у вашій династії є послідовники?

- А як же по-іншому?! Перший продовжувач багаторічних традицій нашої династії син Олександр. У дитинстві він, як і я свого часу, багато часу проводив з бабусею і дідусем на роботі. Уважно вникав в усі виробничі процеси, різні технології і теж мав самостійний вибір професії. При цьому його ніхто не вмовляв, мовляв, давай йди вчися і обов'язково працюй на цьому підприємстві. А тепер Олександр має дві вищі освіти, працює майстром районного експлуатаційної дільниці в П'ятихатках і, за відгуками колег, вже є справжнім фахівцем. Також працює на підприємстві і моя невістка Тетяна. А ось моя дочка Дарина закінчує навчання в Харківському національному університеті міського господарства імені О.М. Бекетова. Вона глава студентського сенату цього вузу і голова Харківського відділення української асоціації студентського самоврядування при МОН України. Поки ще не визначилася з вибором, і її ніхто з цим не квапить. В крайньому випадку, у нас є Олександр, а в майбутньому, може, вже йому і Тетяні прийдуть на зміну їх діти - п'ятирічна Віра і дворічний Володимир.

- Ірино Вікторівно, в одній пісні співається, що годину втісі, а роботі час. Як ви відпочиваєте від напружених робочих буднів?

- Відпочивати, як і працювати, в нашій родині люблять всі. Хоча нічого екстраординарного не відбувається і при першій-ліпшій можливості ми збираємося в батьківському домі в Безлюдівці. Мені, під чуйним керівництвом нашого головного агронома Віктора Михайловича, подобається городництво і садівництво. Також люблю збирати гриби в тихому ранковому лісі і ловити рибу. А ввечері всією сім'єю і з друзями готуємо шашлики і співаємо задушевні пісні. Скажіть, хіба заради цього не варто жити і працювати? Сто раз скажу: варто!

Інтерв'ю провів Ігор Тесло